Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

У лещатах монополізму

Історія з хлором як відбиття економічного і політичного життя
27 липня, 2018 - 13:53

Через глобальне потепління або через анексійні дурниці російської влади, швидше за все, через обидві ці причини відразу, але у Криму проблеми з водою. Про це російським громадянам не повідомляють, проте радісно писали буквально на кожному розі і в кожному бойовому листку під назвою газети, що в Україні стоїть страшна спека, а великі і малі міста ось-ось залишаться без водопостачання. Влада посварилася з Коломойським, а він володіє єдиним підприємством, що виробляє рідкий хлор, і тепер обробляти воду буквально нічим. І це найважливіша новина, звичайно, після зустрічі Путіна і Трампа в Гельсінкі.

Сам хід конфлікту, його штучність і політична спрямованість, хоча економічною і фінансовою складовими нехтувати не слід, зараз втратив значну актуальність. Як писав у Facebook заступник міського голови Дніпра Михайло Лисенко: «Вчора «Дніпроводоканал» уклав договір із «ДніпроАзотом» на поставку хлору в Дніпро. Перші цистерни сьогодні вже пішли. Зрадофіли видихайте».

У свою чергу мер Дніпра Борис Філатов повідомив: «Насамперед - це Дніпро, Кривий Ріг. Ми допомагаємо Вінниці, Харкову. У цій ситуації всі мери міст об'єднали свої зусилля. Зідзвонювалися вночі, адже якоїсь миті ситуація почала наближатися до катастрофічної».

Окреме питання про Аульську хлоропереливну станцію, яка займається розфасовкою хлору для очищення питної води. Її продукцію використовують споживачі 23 областей України, а також Молдови та Білорусі. Однак безпосередньо до проблеми хлору і зупинки «ДніпроАзоту» вона стосунку не має. Це більше приватна проблема для Дніпропетровської обласної ради та обласної адміністрації.

Начебто все закінчилося добре, і виникає гостре бажання забути хлорну напругу як важкий сон. До того ж інших проблем у країні і навколо неї вистачає. Проте розслаблятися не варто, бо хлор і вода вкотре наочно показали, що країна і влада залишаються заручниками системної проблеми. І це не олігархат і з ним пов'язане, а більш глибока причина, хоча і давно відома - монополізм.

Хвороба це давня і отримана у спадок від СРСР. Уся структура радянської економіки була побудована на монополізмі, на диктаті виробника що до споживача. У Держплані планували і прив'язували до постачальника. Поміняти його неможливо, бо найчастіше це був єдиний виробник. Якщо їх було кілька, то легше не ставало. Вибору все одно не було, Москва не дозволяла.

Ця важка спадщина досі досить часто лихоманить нашу економіку і вкрай важко зживається. Саме монополізм є живильним середовищем олігархату, який найжорсткішим чином протидіє конкуренції і не допускає створення реального ринку товарів і послуг. Звідси монопольно високі ціни, картельні змови та всі інші принади монополізму. Це в економіці, але щось подібне ми спостерігаємо і в політиці, оскільки монополії і олігархи, які ними володіють, чудово розуміють необхідність політичного захисту їхнього особливого становища в державі.

Повертаючись до проблеми хлору, слід сказати, що явний шантаж і спроба з його допомогою домогтися економічних і фінансових, а потім і політичних преференцій є тільки одним боком проблеми.

Зрештою, може виникнути ситуація, яка по-французьки називається force majeure - непереборної сили, має об'єктивний або технологічний суб'єктивний характер. Наприклад, стихійне лихо, техногенна катастрофа чи ще щось подібне. При самому лояльному ставленні власника підприємства такого виключити не можна. Як то кажуть, всяке трапляється.

І виявляється, що стара радянська звичка розв’язувати проблеми в авральному порядку, проявляючи масовий або одиночний героїзм на кшталт Павки Корчагіна, залишається домінуючою. При цьому в романі «Як гартувалася сталь» практично не писалося, що проявляти героїзм і жертвувати здоров'ям довелося через дурість і недбалість якраз пролетарської влади, бо при проклятому цараті нічого подібного не відбувалося.

Що, до цього випадку не було відомо про монопольне становище «ДнерАзот» щодо рідкого хлору, який у цьому випадку є частиною економічної і соціальної безпеки держави. Чому відповідні чиновники не розробили план заходів, по-перше, подолання монопольного становища єдиного виробника.

По-друге, завчасної розробки заходів щодо забезпечення країни цим реагентом з розв’язанням технічних та технологічних проблем можливих поставок по імпорту, а не розводити руками і засмучуватися, що ширина залізничної колії в Румунії, Словаччини та Польщі вужча за нашу. Або це теж новина, якій більше 170 років для декого у високих київських кабінетах.

По-третє. Рідкий хлор стає стратегічним товаром і в державі необхідний відповідний запас його на випадок саме force majeure незалежно від його походження.

Як виявилося, нічого цього немає, і ми знову в цьому окремому випадку опиняємося в ситуації початку конфлікту на Донбасі і російської анексії Криму. У потрібний момент захищати країну є кому, а у них для цього практично нічого немає. І знову героїчні зусилля народу допомогли переламати ситуацію, яка могла мати катастрофічні наслідки.

Можна припустити, що з хлором не так все страшно. Як сказати. Якщо країна з чиєїсь злої волі та службової недбалості, а можливо, через низьку кваліфікацію адміністраторів і менеджерів могла залишитися практично без питної води, то це проблема не стільки хлору і «ДніпроАзоту» разом із Коломойським, скільки політична і структурна. Це проблема вкрай поганої роботи державного апарату як у центрі, так і на місцях.

Далі йдуть політичні і, якщо хочете, стратегічні наслідки.

Про політичні та шантажі влади написано достатньо. Ми ж зупинимося на інших. У нас вкрай агресивний сусід і відносини з ним будуть коливатися між поганими і дуже поганими у доступній для огляду перспективі. Це на десятки років, і це треба усвідомлювати.

Не важко уявити, що у відповідних московських структурах досконально ведуть облік подібних об'єктів, виведення з ладу яких може найважчим чином позначитися на країні, на її населенні і здатності протистояти агресії. Якщо хтось за п'ять років війни цього не зрозумів, то саме час замислитися над цим питанням.

Безпека країни - це не тільки захист на лінії фронту і робота спецслужб. Не меншою мірою це також дублювання найважливіших підприємств, що випускають життєво важливу продукцію, і наявність чітко розроблених планів дій щодо запобігання тому, що трапилося з хлором. Є всі підстави вважати, що подібних випадків у нас може бути досить багато.

Ми вступили у дуже складний період, коли в Москві починають здійснювати комплекс заходів щодо дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні. Йдучи назустріч нашим виборам, Кремль основну ставку робить не на фронтальний військовий удар, на це він не зважиться, а на розбрід і хитання з використанням проросійської відкритої і прихованої агентури.

І випадок із хлором - просто подарунок для Кремля. Причому піднесений нашими власними руками. Може, хоч це нашу владу змусить замислитися, чи інстинкт самозбереження в неї повністю деградував.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments