Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Україна на початку 2020 року: абрис проблем

Річ у тім, що кланово-олігархічна система не лише не захиталася, а й зміцніла
17 січня, 2020 - 11:57

Початок нового року традиційно є часом підбиття підсумків і побудови прогнозів перебігу прийдешніх подій. Очевидно, варто скористатися вже відпрацьованими журналістськими технологіями, ведучи мову про Україну-2020. Ясна річ, має йтися про Україну та світ, адже об’єктивно Українська держава стала одним із ключових вузлів європейської та світової політики.

Одне з популярних запитань, на яке вже кілька тижнів відповідають журналісти та експерти, звучить приблизно так: «Які події минулого року, на вашу думку, найбільше змінили світ і Україну?» Щодо світу, то тут, очевидно, може бути багато думок, залежно від точки зору. Під київським оглядом, як на мене, головним видається нове посилення радикально-антидемократичних сил і держав на просторі від Тихого до Атлантичного океанів, від Північної Кореї і до Лівії та Венесуели, за активної участі путінської Росії і за слабкої здатності (якщо не сказати більше) світової демократії протистояти цьому процесу. Тобто на загал світ змінюється на гірше, начебто поволі, майже непомітно — але змінюється. Це зачіпає й Україну; номінально демократичні вибори, які мали наслідком повну зміну владних персонажів на загальнодержавному рівні, водночас не надто сприяли утвердженню справжньої, відповідальної демократії.

Справа навіть не в персоналіях новітніх можновладців — публічних і тіньових. Справа в тому, що кланово-олігархічна система не тільки не захиталася, а й зміцніла. Практично всі ключові гравці на владних посадах є наразі її представниками. А перебіг передвиборчої кампанії наочно довів: більшість тих виборців, які з’явилися на дільниці, віддають голоси за тих, на кого вкаже олігархічне телебачення. І якщо комік Зеленський був реальною фігурою, хоча і з нульовим політичним досвідом, то чи не 90% депутатів від його віртуальної партії «Слуга народу» як були ніким, так і залишаться ніким. Номінальні законодавці не пишуть закони — вони лише голосують за те, що їм спускають «згори». Щоправда, іноді можуть і не проголосувати — у номінально президентській фракції утворилося декілька груп, які працюють на тих чи інших олігархів і виконують команди своїх «благодійників», які, за повідомленнями мас-медіа і соціальних мереж, платять депутатам у конвертах чималі додаткові кошти.

До речі: знаковим і надзвичайно небезпечним стало те, що вперше за 30 років, відтоді, коли парламентські вибори в Україні набули демократичних рис, взяло участь у цих виборах менше, ніж половина громадян із правом голосу. А монобільшість у Верховній Раді сформована «Слугою народу», яка здобула голоси лише 22% усього електорату. «Торжество демократії»...

Іще одне популярне запитання формулюється зазвичай так: «Кого ви вважаєте героєм і антигероєм року?» Як на мене, відповідь тут проста. З весни 2014 року триває війна, яка стала наслідком російської агресії, частина української території окупована. Російська загроза нікуди не зникла, об’єктивно вона торкається кожного громадянина України, усвідомлює він це чи ні. А для когось ця війна вилилася в особисту трагедію. Тож героєм року є український солдат та всі, хто допомагає йому боротися з ворогом і боронити державні інтереси. А антигероєм варто назвати всіх тих, хто пішов на змову з агресором, пішов на колаборацію, на зраду. На жаль, в Україні є такі політичні сили, в тому числі у парламенті й урядових структурах. Коли відбуваються міжнародні перемовини, то згадані сили помітно активізуються та намагаються всіляко послабити українські позиції. А в інший час вони «просто» агітують на олігархічному телебаченні за мир будь-якою ціною, тобто — за капітуляцію перед Кремлем. На жаль, президент Порошенко не боровся чи майже не боровся з «п’ятою колоною», а президент Зеленський продовжує цю самогубну щодо держави лінію. Чи зміниться щось на краще в цьому плані у 2020 році? Не знаю.

А загалом виходить так: хоч що скажи, то буде правда. Чи бодай частина правди. Скажи, що наразі «Україна перебуває у четвертому вимірі» — і це правда. Скажи, що нині визначилися такі собі «перпендикулярні паралелі українського буття» — і це буде правда. Ну, а сказати, мовляв, «політичні процеси в Україні у 2019 році були неоднозначними, і в 2020 році залишаться такими» — значить, нічого не сказати, крім чогось надзвичайно банального.

Схоже, сьогодні Україна наче зависла між «тут» і «там». Із владних верхів’їв щедро злітають гучні обіцянки, а справи тим часом разюче відрізняються від слів. Скільки разів українцям обіцяли: от-от уряд підпише угоду з МВФ, і держава отримає дешеві та вигідні кредити. Нарешті, президент заявив: угоди досягнули! Правда, невдовзі виявилося, що раніше за весну її не підпишуть, і то в найкращому разі, бо над наче «досягнутою» угодою ще працювати й працювати, оскільки вона не містить гарантій щодо приборкання сваволі олігархів... І ще одна заява президента: ура, ми маємо півмільярда від ЄС! Виявляється, їх теж немає, вони будуть після підписання угоди з МВФ. Тим часом уряд змушений був нахапати боргів під високі відсотки, під облігації державної позики. А 2020 рік критичний у сенсі виплати зовнішніх боргів...

Отож є проблема: попри істотне зміцнення гривні щодо світових валют, ціни тримаються — і на імпорт, і на внутрішню продукцію не падають. Бізнес відчуває політико-економічну нестабільність, очікує на майже неминучу кризу, яка буде викликана підтримкою наближених до влади (і злитих із нею) олігархів, яким чхати на українські національні інтереси. А така криза неминуче перетвориться на «гарячі» розбірки всередині країни, до яких неодмінно долучиться й Путін. Ну, а якщо до всього цього додадуться масштабні геополітичні катаклізми плюс різкий стрибок угору цін на нафту (а значить, у перспективі й на газ)... Отож — стабільна нестабільність України вже у найближчі місяці здатна перетворитися на щось зовсім інше, і порятунок за кризових обставин може виявитися можливим передусім зусиллями громадянського суспільства й армії, а не чинних політичних еліт.

Газета: 
Новини партнерів