Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Усе змішано в одну купу і все перебріхано

Путін ощасливив світ новим етнографічним та історичним відкриттям
25 лютого, 2020 - 10:34

Володимир Путін вкотре висловився щодо того, що росіяни й українці — один народ. Цього разу — у пропагандистському відеоролику ТАСС. Володимир Володимирович заявив: «Ось він (Зеленський. До речі, імені президента України сам Путін під час інтерв’ю так жодного разу й не назвав, надавши цю честь кореспондентові-інтерв’юерові. — Б. С.) приїхав із Парижа і почав говорити про те, що слід переглянути Мінські угоди. Це викликає запитання». А на запитання «Те, що ми тепер не друзі з Україною, це втрата для нас?», відповів ствердно. Але додав: «Я вже багато разів казав: я вважаю, що ми один і той самий народ». Проте якщо вже Путін так справді вважає, то виходить, що росіяни й українці ніяк не можуть дружити одне з одним як народи. Адже не дружитимуть американці з американцями, німці з німцями чи французи з французами. За такого погляду на російсько-українські відносини, вочевидь, можливою є, лише дружба між індивідуумами чи, у крайньому разі, між групами таких росіян, які не сприймають незалежності України й усіх прибічників української незалежності іменують «бандерівцями», і таких жителів України, які хочуть об’єднатися з Росією, а всіх прибічників незалежності України так само називають «бандерівцями». Це і є ідеальна картина російсько-української дружби з погляду Путіна, і він цього не приховує.

А ще російський президент ощасливив світ новим етнографічним й історичним відкриттям. Виявляється, «до XI—XIII століття ми не мали жодних мовних відмінностей у. І лише внаслідок полонізації та частина українців, яка мешкала на території, що перебувала під владою Речі Посполитої, лише десь, пздається, у XVI столітті з’явилися перші мовні відмінності. Українцями називали людей, які мешкали на кордоні з Російською державою. Українці були у Пскові, українцями називали тих, хто захищав з півдня від набігів кримського хана. На Уралі. Кругом були українці. У нас не було жодних мовних відмінностей. Ба більше, десь до цього ж часу, до XIV—XV століття, навіть тих людей, східних слов’ян, які мешкали на території Речі Посполитої, — і в Московській державі, і в Польщі, — називали росіянами. Не ділили. І лише трохи пізніше разпочалися перші мовні відмінності».

Тут усе змішано в одну купу і все перебріхано. Мовні відмінності між предками нинішніх росіян і предками нинішніх українців виникли значно раніше, ніж у XVI столітті. І полонізація, так само як і Річ Посполита, що виникла лише в результаті Люблінської унії. Вже у другій половині XIV століття більшість східнослов’янських земель (князівств) виявилися розділено між двома великими князівствами — Московським і Литовським. У зв’язку з цим у Великому князівстві Литовському виникла офіційна письмова Західноросійська мова, чи «руська мова». При цьому багато її відмінностей із староруською мовою Великого князівства Московського сягають ще домонгольських часів. А поділ української та білоруської мов розпочався вже після Люблінської унії, коли майже всі землі нинішньої України виявилися об’єднані у складі Польського королівства. Пересопницьке Євангеліє (1556—1561), на якому нині приймають присягу президенти України і з яким зв’язують початок формування староукраїнської мови, з’явилося 1561 року, незадовго до Люблінської унії. Термін «Великого государя україни» (тобто окраїни) існував у Московській Русі. Ось лишень мешканці цих «україн», чи то у Пскові,  чи на кордоні з Річчю Посполитою, «українцями» не називалися. Ця назва стосувалася лише південноруських міст (Тули, Кашири, Козлова, Таруси, Бельова, Брянська тощо.), які скликалися для боротьби проти Кримського ханства. Жителі ж України у Польщі називали себе «руськими людьми», а в Московській Русі їх іменували черкасами, особливо тих, хто перебував на московській службі.

Далі Путін запитує: «Навіщо потрібно було руйнувати єдність Російської православної церкви?» Але існування Болгарської, Грецької, Румунської та інших автокефальних православних церков у нього запитань не викликає. Причина в тому, що Болгарію, Румунію або Грецію Путін все ж таки сприймає як незалежні держави, хоча й хотів утвердити там свій вплив. А ось Україну Путін як незалежну державу не сприймає і хотів би її так чи так приєднати до Росії, і не приховує цього.

Президент Росії так уявляє собі історію виникнення української державності: «У результаті того, що люди жили на кордоні з католицьким світом, Європою, почала складатися така спільність людей, які почали сприймати себе з пеною мірою незалежності від Російської держави. Як до цього ставитися? Я вже казав: із повагою. Але не забувати про нашу спільність». У простодушних глядачів ролика, не обтяжених історичними знаннями, може створитися враження, що Україна споконвіку входила до складу Московської Русі, а потім Російської імперії. Насправді ж аж до середини XVII століття майже всі українські землі входили до складу Речі Посполитої, і повстання Богдана Хмельницького саме й було спрямоване на досягнення незалежності від польського короля. Правобережна ж Україна увійшла до складу Російської імперії лише наприкінці XVIII століття, в результаті поділів Польщі. Боротьба ж за незалежність (спочатку за автономію) від Росії розпочалася лише наприкінці XIX століття.

Путін звертається до українців: «Будь-яке об’єднання Росії і України, їхніх можливостей і конкурентних переваг — це створення конкурента, глобального конкурента в Європі та світі. Ніхто цього не хоче. Тому робитимуть усе, аби нас відокремлювати». Цікаво, як він собі мислить таке об’єднання між Росією та Україною? Напевно, за тією ж схемою, за якою пахан відбирає в молодої людини гроші й мобільник, а потім, не повертаючи награбованого, пропонує тій вступити в банду, аби компенсувати втрачене грабуванням інших обивателів. Не Америка і Європа, а президент Росії зробив усе, аби зробити ворогами два сусідніх народи. Також безсрібник Путін, який дбає виключно про інтереси російського народу, викриває тих, хто прийшов до влади в Україні, у тому, що вони «дбали про особисті інтереси. У чому вони полягають? Навіть не більше заробити грошей за рахунок пограбування українського народу, а зберегти те, що награбоване досі, — ось у чому головне завдання». Тут він каже чистісіньку правду, проте лише про себе й про російську владу. Справді, головне завдання Путіна та його команди зараз — це навіть не примножити, а зберегти награбоване. А підпорядкування України Росії розглядається як один з важливих кроків для розв’язання цього життєвого завдання.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ