В сторону від НАТО
Наступ на опозицію може коштувати Грузії отримання ПДЧ
У Грузії спалахнула потужна політична криза. Почалося з того, що одному з відомих опозиціонерів, лідеру партії «Єдиний національний рух» (ЄНР) Ніканору (Ніку) Мелія суд замінив перебування під заставою на попереднє ув’язнення. Зауважимо, що головою ЄНР є колишній президент Михаїл Саакашвілі.
На знак незгоди з рішенням суду прем’єр-міністр Георгій Гахарія подав у відставку. Сам по собі факт досить рутинний. Прем’єри в Грузії змінюються досить часто, але тільки не цього разу.
Дуже цікава створилася ситуація. Мелія звинувачується у керівництві груповим насильством і участі в ньому під час штурму парламенту 20-21 червня 2019 року, коли в центрі Тбілісі проходила антиросійська акція протесту через відвідування законодавчого органу депутатом Державної думи Росії Сергієм Гавриловим. Тоді російський політик сів у крісло голови парламенту, що викликало вибух обурення у країні.
Акція протесту була розігнана із застосуванням сили. У той час міністром МВС був Гахарія і країною прокотилися вимоги його відставки, але він посаду не втратив і незабаром став прем’єр-міністром.
Зі свого боку Мелія продовжував опозиційну діяльність, став депутатом парламенту після виборів 2020 року та на знак протесту проти фальсифікацій на голосуванні поряд з іншими депутатами-опозиціонерами відмовився від роботи в парламенті. Їхня вимога — проведення позачергових виборів на іншій законодавчій основі.
Суд заборонив Мелія публічні виступи, йому на руку наділи електронний браслет (депутат його публічно викинув), потім він був позбавлений депутатської недоторканності.
І ось тепер Гахарія подає у відставку, тому що його «непохитна позиція» полягає в неприпустимості застосування навіть законних заходів щодо конкретної людини, якщо вони загрожують здоров’ю та життю громадян, створюють можливість для політичної ескалації в країні. На його переконання, затримання Мелія «має бути проведено тільки тоді, коли будуть куповані всі ризики, не буде існувати ніяких... приводів для ескалації». А оскільки, пояснив він, «я, на жаль, разом з моєю командою не зміг досягти єдиного підходу до цього питання, то прийняв рішення піти у відставку».
Опозиція вважає те, що Гахарія йде, своєю великою перемогою, в чому її підтримує Михаїл Саакашвілі, який теж вимагає позачергових парламентських виборів. При цьому за деякими опитуваннями шанси на перемогу у ЄНР досить примарні.
На політичну ситуацію в Грузії накладається заява засновника правлячої партії «Грузинська мрія» мільярдера Бідзіна Іванішвілі. За його словами, він пішов з політики і попросив представників влади не турбувати його телефонними дзвінками з будь-якого приводу. Попередньо він передав більшу частину своїх статків, що обчислюються, за даними різних джерел, у $5-8 млрд, на рахунок створеного ним раніше благодійного фонду «Карту». Гахарія вважався його призначенцем, і відставка прем’єра, можливо, пов’язана саме з діями Іванішвілі, а казус Мелія був тільки приводом.
Колишній прем’єр Гахарія має риси лідера, навколо якого цілком може сформуватися команда. І тоді в опозиційному спектрі Грузії може утворитися нова конфігурація. Гахарія здатен скласти конкуренцію не тільки новоявленому лідерові опозиції Нікі Мелія, а й самому першому громадянину Іванішвілі, який, на думку багатьох, просто кинув свого висуванця.
Хоч би що там було, але правляча партія довго не роздумувала щодо кандидатури на посаду прем’єра. Ним став міністр оборони Іраклій Гарібашвілі. На загальну думку — яструб.
Його призначення викликали в опозиції шок і тим самим ще більшу її консолідацію, що для Грузії теж рідкість. Багато лідерів опозиції забарикадувалися у штаб-квартирі ЄНР з метою не допустити арешту Мелія. На проспекті Руставелі почалися акції протесту і тут же відбулися затримання активістів. Влада чітко дає зрозуміти, що діятиме досить жорстко.
Розвиток політичної ситуації у Грузії викликав хвилю критики на Заході. Литовський посол Андрюс Калідра прибув у штаб-квартиру ЄНР, де підтримав опозиціонерів, голова комітету у закордонних справах парламенту Литви Жигімантас Павіленіс також спробував хоч якось налагодити діалог опозиціонерів з владою.
На зустрічі зі своїм грузинським колегою Ніколозом Самхарадзе Жигімантас Павіленіс чітко позначив перспективу. «Об’єднайтеся зараз, поки ще не пізно, буде вже запізно, коли ви знову побачите танки на ваших вулицях, і проблема в тому, що Росії сьогодні не потрібні танки, ви самі боретеся один з одним, і це найбільший подарунок Путіну. Будь ласка, зупиніться!»
Розвиток політичної кризи в Грузії має яскраво виражений міжнародний аспект. Хоча Іванішвілі і його партія багатьма розглядалися як проросійські, насправді відносини Москви та Тбілісі були дуже далекі від теплих або навіть нормальних.
Грузія стрімко наближалася до умов отримання ПДЧ для вступу в НАТО. У Брюсселі й західних столицях вважали, що найближчим часом країна отримає статус кандидата, а там і до вступу до Альянсу недалеко.
Більше того, Грузію ставили в приклад Україні та Молдові за швидкістю трансформації й реформування. І раптом такий пасаж. Захід просто дивується й звідси вельми різкі заяви, що ті, хто саджає один одного в тюрми, в НАТО не потрапляють.
Жигімантас Павіленіс нагадав грузинським політикам, що «Коли Литва вступала до ЄС і НАТО, праві й ліві завжди працювали разом. [Опоненти] нас ніколи не затримували. Якщо репресії й конфлікт продовжаться, якщо продовжиться шлях погроз, шанси Грузії зменшаться. Членами НАТО та ЄС стають тільки найкращі».
Схоже на те, що грузинська влада не має наміру йти на діалог з опозицією, й це обов’язково позначиться на відносинах країни з Заходом. Вікно можливостей на вступ до НАТО або навіть на наближення до такого стану закриється й надовго.
Куди поверне політичне кермо Гарібашвілі, поки сказати важко. Зрозуміло одне — політичне об’єднання Грузії, України та Молдови на основі спільних уявлень, зокрема про оборонну політику, також поки відкладається.
Для Києва це погана новина, тому що, принаймні, розширює можливості для російського Чорноморського флоту у східній частині Чорного моря. Відповідно, зменшуються можливості спільних маневрів армій і флотів України, Грузії та західних партнерів у акваторії Чорного моря.
З іншого боку, наша дипломатія отримала наочний урок нестійкої політичної ситуації у наших сусідів у Азово-Чорноморському регіоні, й, відповідно, нам нічого не залишається, як покладатися на власні зусилля щодо забезпечення оборони країни за допомогою західних партнерів.
Судячи з нервової реакції Москви, військові навчання в Україні за участю інструкторів з країн НАТО серйозно турбують російських військових. З березня по грудень до 4 тис. інструкторів із США та інших західних країн братимуть участь у навчаннях і навчатимуть українських солдатів і офіцерів. Особовий склад ВМС України пройде підготовку на кораблях королівського флоту Великої Британії. У Москві це в черговий раз назвали провокацією.
Обстановка на українських морських і сухопутних кордонах неспокійна й має тенденцію до загострення. Зміна політичної ситуації в Грузії збільшує таку ймовірність.
