Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього
Мігель де Сервантес Сааведра, іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури

Він підхрюкує, і всім лячно

Ще одне послання Володимира Путіна засвідчило, що лексикон російського президента збагатився новими ідіоматичними висловами. Осад, як завжди, залишився сумний
22 лютого, 2019 - 19:56

Розмірковуючи про те, що будівельні компанії при здачі соціальних об’єктів треба звільнити від податку на прибуток і ПДВ, він зауважив, що стимулювати слід «саме комплексний розвиток наших міст і селищ, коли поряд із житлом є все необхідне родині: і поліклініка, і школа, і спортивні майданчики. Щоб батьки могли працювати, вчитися, бути щасливими, отримувати задоволення від батьківства та материнства». Мабуть, сам Путін задоволення від материнства теж умудряється отримувати.

Кажучи ж про Угоду про ракети середньої і малої дальності, російський президент зауважив, що «з моменту укладення цієї Угоди 1987 року сталися серйозні зміни в світі. Багато країн розвивали та продовжують розвивати даний вид озброєння, а Росія та США — ні, ми самі себе добровільно в цьому обмежуємо. Такий стан справ, звичайно ж, може викликати запитання, зрозуміло. Так потрібно було нашим американським партнерам, так і сказати, сказати по-чесному, а не використовувати надумані звинувачення на адресу Росії для обґрунтування свого однобічного виходу з Угоди. Зробили б краще, як  2002 року, з ПРО вийшли, все, відкрито, по-чесному. Добре це чи погано — інше питання. Я вважаю, що погано. Але зробили так, і все. І тут треба було так учинити, саме по-чесному. Як вони діють насправді? Самі все порушують, а потім шукають виправдання та призначають винних. Але ще і своїх сателітів мобілізують: вони так акуратненько, але все-таки американцям підхрюкують у цьому питанні».

«Самі все порушують, а потім шукають виправдання і призначають винних» і «підхрюкують у цьому питанні» — це взагалі чудове поєднання народної мови з канцелярською. А щодо можливих майбутніх американських ракет середньої дальності Путін пообіцяв учинити «дзеркальні й асиметричні дії», які зведуться до того, що «Росія буде змушена створити та розгорнути види озброєнь, які можуть бути використані не лише щодо тих територій, з яких для нас виходитиме відповідна пряма загроза, а й щодо тих територій, де містяться центри ухвалення рішень про застосування ракетних комплексів, що загрожують нам». Якщо перекласти цю багатослівну та туманну конструкцію нормальною людською мовою, то виходить, що Путін хотів би роздобути такі ракети середньої дальності, які могли б досягти території США протягом 10—12 хвилин. Але для цього ракети треба не просто виробити, ще й розмістити недалеко від американських кордонів — у Канаді, Мексиці, на Кубі або на якомусь іншому острові в Карибському морі. Але варіант, що розмістити в себе російські ракети захочуть Оттава чи Мехіко, — це чистісінька фантастика. На Кубі ракети одного разу вже спробували розмістити. Чим це закінчилося в результаті Карибської кризи, що поставила світ на межу термоядерної війни, добре відомо. Серед інших карибських держав охочих прийняти російські ракети немає. Та й абсолютно неможливо уявити собі, аби Сполучені Штати дозволили розмістити в Карибському басейні російські ракети з ядерними боєголовками. Отже, за всією цією путінською багатослівністю нічого реального не стоїть.

А ще Путін, нехай побічно, зізнався у власних лінощах і нічогонеробленні. Протягом усього послання звучали вигуки здивування: «Запасу часу, на розгойдування, на подальші утруски й ув’язки, просто немає»; «Ми зобов’язані рухатися лише вперед, постійно пришвидшуючи темп цього руху»; «Потрібно зараз змінювати ситуацію на краще»; «так звані сміттєві проблеми не вирішувати, можливо, сто років, тобто ніколи, насправді, не вирішували»; «У Росії зараз формується колосальний гарантований попит на промислову та високотехнологічну продукцію (протягом минулих 19 років, очевидно, так і не сформувався) та багато іншого. Створюється враження, що Володимир Володимирович, як казковий богатир, проспав міцним сном 19 років свого президентства. І лише на 20-й рік прокинувся і виявив, що довкола — море нерозв’язаних проблем. Адже насправді переважна більшість цих проблем були створені або посилені за його безпосередньої участі. Ідея ж про те, що треба постійно збільшувати темп руху вперед, при його послідовній реалізації за весь час путінського правління, вочевидь, призвела б до того, що Росія б сьогодні відлетіла б кудись за межі земної атмосфери.

Президент також поділився зі слухачами радісною новиною: «Вперше в історії наші резерви повністю переважають зовнішній борг як держави, він у нас дуже невеликий, так і комерційного сектору». Ці резерви, зауважу, перевищують 14,5 трильйона рублів. Як пояснив Путін, план використання даних коштів полягає в наступному: «В нас є завдання — доростити до певного рівня і потім потихеньку, потихеньку використовувати це, не розгойдуючи макроекономічну ситуацію». Наскільки потихеньку, можна зрозуміти з того, що все ті ж соціальні пільги бідним верствам населення, які Путін пообіцяв народові в посланні (підвищити допомогу родинам з дітьми до 1,5 року і з догляду за інвалідами дитинства 1 групи, надати допомогу при виплаті іпотеки та зробити знижки в податку на нерухомість багатодітним родинам, індексацію пенсій, а також відкрити 1590 нових медпунктів у сільській місцевості) складають у річному обрахункові, за заявою Мінфіну, приблизно 100—120 млрд рублів. Із урахуванням того, що президент сам же назвав цифру в 19 млн бідняків у Росії, тобто тих, у кого грошей вистачає лише на їжу та найскромніший одяг, на рік вони отримають допомогу приблизно в 6000 рублів, або по 500 рублів у місячному обрахунку.

Проте ця допомога буде гарантовано з’їдена інфляцією, яка лише почала розкручуватися через підвищення податків, що неминуче викликає підвищення цін. Усі ці путінські подачки допоможуть біднякам у кращому разі не померти з голоду при подальшому зростанні інфляції, але не більш того. При цьому президент нічого не казав, наприклад, про те, в скільки обходяться Росії війни й утримання її клієнтів у Сирії і на Донбасі та витрати на анексований Крим (Путін лише пообіцяв «могутньо розвивати і Крим, і Севастополь»). Вважаю, що витрати сягають не менше тих же 100—120 мільярдів, тільки не рублів, а доларів. І взагалі кошти, як можна зрозуміти з виступу Путіна, Російська держава витрачає бездумно та руйнівно. Путін висловив гордість не лише щодо абсолютно непотрібного та збиткового Кримського мосту, але що ще «будуються міжнародні комплекси аеропортів у Хабаровську, Південно-Сахалінську, Петропавловську-Камчатському». Можна подумати, що ці міста постійно приймають величезний потік іноземних туристів.

Особливо ж розважила слухачів, я гадаю, путінська сентенція про те, що «нам потрібно позбавлятися від усього, що обмежує свободу й ініціативу підприємництва. Добросовісний бізнес не повинен постійно ходити під статтею, постійно відчувати ризик кримінального або навіть адміністративного покарання». На тлі того, що якраз напередодні послання, стався арешт Майкла Кальві, одного з найбільш давніх американських інвесторів у Росії, це читається як знущальна пародія. А слова про те, що «потрібно уважно подивитися на критерії, за якими всі співробітники тієї чи іншої компанії лише за фактом спільної роботи можуть потрапити під таку кваліфікуючу ознаку, як група осіб за попередньою змовою», змушують пригадати справу «Юкоса», де саме за таким критерієм визначався склад організованої злочинної групи. Вочевидь, за цією ознакою й усю кремлівську адміністрацію до такої групи записати можна було б.

Загалом, Путін знову потішив аудиторію, але осад, як завжди, залишився сумний. Нічого на краще Путін змінювати не збирається, та й не спроможний.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments