Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Війна нанайських хлопчиків

18 грудня, 2017 - 14:04

Люди вірять в те, у що звикли вірити. Реальність зазвичай представлена у відчуттях, на які можна вплинути, які можна викривити, або підвищити до рівня афектів за допомогою пропаганди про розіп'ятих хлопчиків, тощо. Відчуття - то річ ненадійна. Але коли ситуація невизначена - туман, або темрява - тільки відчуття допомагають людині знайти шлях.

Величезна кількість «говорячих голів» три роки запевняють українців у тому, що країною керує Янукович-лайт. Хоча насправді у керма Петро Порошенко, а команда Януковича, як і російський бізнес в купі з тими, хто вийшов з кучмівської шинелі, непогано почувають себе в постреволюційній Україні. Не помічати різницю - означає підмінити об‘єкти для боротьби. Відсторонення від влади революційним шляхом президента, якого ось-ось можна буде переобрати в законний спосіб, може привести до хаосу в країні. Відсторонення від тіла української держави проросійських «колишніх» - через тиск суспільства на президента - це як раз оздоровлення. Геть інший процес. Тільки ми не бачимо, щоб міхореволюціонери ратували за припинення співпраці Банкової з Григорішиним, Бабаковим, Медведчуком, Льовочниним, тощо. Щоб вони вимагали викинути з країни російський бізнес, російські ЗМІ, російських лобістів. Навіть славні антикорупційні слідчі НАБУ не приходять до парламентарів з російськими погонами, або олігархів, від яких тхне руським духом. Російський інтерес процвітає в Україні, поки борці-революціянти зосередилися на вимогах доволі другорядних (якщо оцінювати їх у контексті  війни). Чому так?

Доречі, про війну. Давно помічено, що в умовах невизначеності, наприклад, коли неможливо чітко встановити результат спортивного змагання, вболівальники кожної з команд чудовим чином бачать тільки ті факти, які свідчать на користь їх улюбленців. Те, що суперечить загальним уподобанням, зазвичай відкидається, як несуттєве. Цей феномен називається сензитивна вибірковість. Так, наприклад, прихильники Саакашвілі не помічають відверто провокативних дій і закликів свого лідера, а ті, хто підтримує президента Порошенко, ігнорують прояви проросійського реваншу по всій країні, які відбуваються за сприяння представників влади всіх рівнів.

Так от. Українців штучно змушують повірити, що є дві команди: умовного Міши і умовного Пєті. Хоча насправді є тільки реальна війна між Росією та українською колективною єдністю. Є цивілізаційне протистояння, яке в пилу боротьби за імпічмент відходить на другий, або двадцять другий план. Сьогодні майже неможливо пояснити, що критикуючи дії, або бездіяльність Саакашвілі чи Порошенко, ти не є представником протилежної команди підтримки. Штучність ситуації полягає в тому, що українці повірили у протистояння двох політиків так, наче воно є реальністю. І тепер шукають шлях з корумпованої, бідної, напівфеодальної, частково окупованої України в Україну мрій саме між Мішою та Пєтею. Між молотом та ковадлом. 

Так вже сталося, що великі гроші в Україні сконцентровані там, де «руські». Кожен, хто намагається сьогодні робити політику так, чи інакше спирається на фінансову підтримку росіян. Поки президент задля боротьби з політичними конкурентами підписав «пакт по ненапад» з російськими агентами впливу, конкуренти, які націлились на повалення президента, годуються з тих самих джерел. Якщо охарактеризувати ситуацію у двох словах, то політичне протистояння «обоє гірші», стало можливим через дезорієнтованість патріотичної української спільноти, яка концентрує увагу на боротьбі штучних політичних антагоністів, замість того, щоб вимагати боротьби з реальним ворогом. Українцям пропонується бути масовкою, такою собі групою підтримки у одного з політиків в той час, як країна потребує запиту мас на системну боротьбу з реальним ворогом та його поплічниками. Феномен Саакашвілі створив президент Петро Порошенко. Але манівну пару Саакашвілі-Порошенко створили ми з вами. Це ми дозволили підмінити реальну загрозу спільному виживанню штучно створеним «або-або».

Класично революція – це зміна правлячого класу. Але в нашому випадку - це в першу чергу зміна колоніальних або постколоніальних еліт на національні. Сто років тому від шеститисячної армії Муравйова захищати Київ вийшли кількасот студентів. І це при наявності в столиці навіть не військових, яких було вдосталь, а просто містян. 100 років тому українці, захоплені внутрішньополітичною боротьбою, не створили добровольчі рухи, ополчення, щоб дати відсіч і не допустити російську армію окупантів в столицю. Чому? Не бачили в вояках Муравйова загрози? Так само, як загрозою сьогодні роблять наявність недалекоглядного президента в першому кріслі, ігноруючи справжній наступ на інформаційному, економічному, політичному, дипломатичному і військовому фронтах.

Міхомайдан - це димова завіса, яка має прикрити небажання українських еліт позбуватися присутності ворога в українському просторі. Зміни, які не ґрунтуються на зміні базових принципів – лише імітація процесу. Поки суспільство не навчиться спрямовувати нагору зі своїх лав людей з національним баченням, ми не зможемо завершити українську революцію, розпочату 100 років тому. Саакашвілі - це Порошенко-хард. Політик, який закликає до зміни персоналій і намагається використати суспільний запит на зміни задля власного приходу до влади в час, коли новий Муравьйов вже рухається до Києва.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments