Волинь: діалог чи порахунки?
Україну сколихнула звістка про схвалення Сеймом Польщі постанови «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА», якою трагічні події українсько-польського протистояння на Волині у 1943-1945 роках в односторонньому порядку названо геноцидом поляків. Слід звернути увагу на той факт, що першопочатково проект постанови був внесений Польською селянською партією, а згодом остаточний проект постанови у Сеймі представив депутат Міхал Дворчик з правлячої партії «Право і справедливість», пославшись на те, що він опрацьований партією.
Особисто я дуже шкодую з цього рішення польського парламенту. Це є прикрий сигнал для України, яка щиро вірила у можливість з обох сторін утримання статусу даного конфліктного для обох сторін питання в рамках суспільних та наукових дискусій з метою пошуку спільного порозуміння. Не було узято до уваги ні звернень від відомих українських громадських діячів, ні від польських громадських діячів, ні жест Президента України, який публічно став на коліна перед спільним пам'ятником жертвам того українсько-польського протистояння періоду Другої світової війни. Відтак маємо прикру і конфронтаційну ситуацію, з якої треба буде якось виходити. Окрім того, слід задуматися над тим, що за цим кроком Польщі цілком можуть бути і наступні, що будуть ставити перед Україною нові звинувачення і вимоги. Адже в сучасній Польщі як на рівні суспільства, так і на рівні держави панує справедливе засудження Пакту Молотова-Ріббентропа як акту змови Сталіна і Гітлера, наслідком яких стало знищення польської держави. Але при тому польські чинники необгрунтовано вважають, що сучасні кордони між Україною та Польщею є наслідком того пакту. Хоч сучасні кордони між нашими державами є наслідком міжнародних конференцій, які під час та після війни визначили кордони сучасної Європи, непорушність яких була підтверджена відомими Хельсинськими угодами у1975 році.
Безсумнівно, на тлі подій російсько-української війни на Донбасі та окупації Росією українського Криму сам факт внесення та позитивного голосування даного питання у польському Сеймі наводить на роздуми щодо "російського сліду" у цій справі. Бо ніхто сьогодні так не зацікавлений у тому, щоб розсварити поляків та українців, як путінська Росія. А історичні конфлікти - то є найкращий привід для провокування протистояння між народами і державами.
Для українців виникло запитання - то що ж тепер з тим польським рішенням робити? Адже це вже рівень офіційної державної політики!
Я скептично оцінюю голоси деяких експертів, які радять зробити вигляд, що нічого не сталося. Пересидіти і перечекати, поки пройде та пропагандистська хвиля, яка супроводжує рішення польського Сейму. Заради дружби і майбутнього. Але ж "хвилю" перечекаємо, а рішення вищого державного органу Польщі залишиться і буде тим постійним чинником, який буде впливати на двосторонні відносини у різних сферах. Тож залишити його без жодної реакції є просто неможливим.
Мені з початку 1990-х не раз років доводилося чути від багатьох польських діячів постійні закиди про польські "східні креси". На це я завжди публічно і спокійно відповідав - те що польські колеги називають "польськими східними кресами", ми в Україні якось звикли називати споконвічними етнічними західними українськими землями. І, гадаю, нам саме з цього і треба виходити у ситуації, що склалася.
Очевидно, що реакція української влади і українського суспільства має бути виваженою та стриманою. Але виглядає, що наші польські друзі геть забули про те, що не лише події на Волині 1943-1945 років лишили свій слід у історичній пам'яті обох народів.
Тут і польсько-українська війна проти ЗУНР доби Української революції 1917-1921 років, коли польська армія задушила у крові порив українців Східної Галичини до незалежності. Почитайте опубліковані офіційні українські свідчення про польські злочини проти українського населення краю, які вказують на системний, масштабний та широкого спектру терор проти усього українського. Тут і тогочасна польська агресія на Волинь й фактичне захоплення тилів УНР, що значно ускладнило її становище на фронтах проти більшовицьких та імперських російських сил. Мало хто знає, що тоді у 1919 році Польща відмовилася пропустити через свою територію поїзди з амуніцією, закупленою урядом УНР у Європі і, навіть, санітарні поїзди, що залишило українців беззбройними перед більшовиками.
Це і фактична зрада УНР польським урядом, який маючи офіційний договір з УНР 1920 року про спільну боротьбу з московськими більшовиками, через кілька місяців після його укладання пішов на таємний сепаратний так званий прелімінарний (попередній) мир влітку 1920 р. з більшовицькою Росією за спиною українців, кинувшит їх на поталу Москви. А згодом разом з більшовицькою Москвою польський уряд цинічно розділив територію України між Росією та Польщею за Ризьким миром 1921 року. У Польщі завжди вважали і вважають дотепер той мир блискучим успіхом польської дипломатії. А чи задумувалося польське суспільство - якою ціною той успіх був досягнутий? І, до речі, саме з цієї зради і народилася Друга Річ Посполита в тих кордонах міжвоєнної доби, куди входила і територія української Волині. А тепер я хочу запитати польських колег і польське суспільство - а чим по суті відрізняється той Ризький договір 1921 року від Пакту Молотова-Ріббентроппа 1939 року? Тільки у 1921 році Польща і совєтська Росія разом розділили Україну, а у 1939 році совєтська Росія у вигляді СРСР разом з нацистською Німеччиною цинічно поділили Польщу.
Це і сумнозвісна польська "пацифікація" українців Східної Галичини та Волині у 1920-х-30-х роках, яка була організованим на рівні держави терором проти українського населення, і масштаби якого досягли такого світового резонансу, що він розглядався на рівні Ліги націй - тогочасного аналогу сучасної ООН. В тому числі, сотні тисяч українців були зігнані із своєї землі, щоб уряд Польщі міг надати її польським колоністам.
А хіба під час драматичного протистояння на Волині не гинули тисячами українці від польських поліційних загонів, які були на службі у німецьких окупантів, а також від рук бійців загонів польської Армії Крайової - фактичного аналогу УПА?
Знову ж таки, в історії наших народів залишилася сумнозвісна Акція "Вісла", коли вже по Другій світовій війні мільйони українців були примусово зігнані із своїх домівок і розселені хто де - чи то на території Польщі, чи то відправлені на фактичне заклання до СРСР.
Мабуть, треба пригадати ці факти, щоб у всіх було розуміння того, що історія дійсно є "Скринькою Пандори", необережне поводження з якою може викликати справжню катастрофу. Бо кожному народу в контексті історичних кривд є що згадати щодо інших. Питання стоїть у тому - як це робити так, аби не було заторкнуто найглибші національні почуття. Бо у кожного було і буде своє уявлення про історичну справедливість. Так, зокрема, для українців Богдан Хмельницький - великий гетьман, який очолив війну українців за незалежність у ХУІІ ст. і заклав підвалини Української Козацької Держави. А для поляків - він є руйнівником Речі Посполитої, який розпочав процес її дезінтеграції, що завершився її повною ліквідацією наприкінці ХУІІІ ст. Це ж стосується і національних героїв більш пізньої доби, зокрема - діячів ОУН, які змагалися за відновлення української державності у ХХ ст. Очевидно, що навіть при дуже близькому і спокійному спільному розумінні історії, у різних народів, які в минулому мали і спільне співжиття і спільні успіхи, водночас і спільні конфлікти, завжди залишаться точки неспівпадіння, де кожен матиме свою принципову думку.
Очевидно, що ніхто не ховає голову у пісок перед реальними фактами історії. Так, між українцями та поляками на Волині було трагічне і жорстоке збройне протистояння, у якому загинули десятки тисяч людей з обох боків. Так, українці як спільнота визнали драматичні жертви з польського та українського боку і вшановують їх належним чином. І це був правдивий шлях порозуміння і примирення.
Але рішення польського Сейму про геноцид поляків на Волині у подіях 1943-1945 років порушило той суспільно-ментальний і політичний баланс. І, на жаль, ми маємо відкат назад на самий початок шляху, який Україні і Польщі доведеться долати знову. Тільки починати прийдеться у багато гірших умовах. Шкода.
