Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

«Вороги» українських судів

Чому справа Сергія Стерненка не казус, а явище
24 лютого, 2021 - 18:25
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Справа Стерненка — це історія про те, що судова і правоохоронні системи залишаються головною проблемою країни. Причому проблемою не вчорашнього, а позавчорашнього дня. І красномовним маркером її є справа Гонгадзе-Подольського, яка «пробуксовує» при всіх президентах, що не залишає шансів для модернізації держави і справедливості як такої. Реактивний протест на «справу Стерненка» — це нормальна і, можна сказати, здорова реакція мобільної частини суспільства. Але не слід забувати, що протест тільки тоді має сенс, коли він адресний, точний і підкріплений знаннями. Інакше ризикуємо отримати під мітинговий шум ще одну імітацію реформ.


Перед Другою світовою війною президент Перу Оскар Бенавідес виголосив фразу, що стала символом вибіркового правосуддя не тільки для Латинської Америки: «Моїм друзям — усе, а ворогам — закон». Для судової системи пострадянських держав портрет перуанського фельдмаршала був би дуже доречним. Тут закон завжди на боці друзів володарів і орендарів влади. Справа Стерненка, яка підняла чергову хвилю непорозумінь і розбіжностей, знову повертає нас до проблеми, яку от уже який рік вимагають від української влади вирішити громадяни й західні партнери. Поставте судову систему на службу країні та суспільству, щоб усі відчули її справедливість, вимагають мільйони голосів. У відповідь ми отримуємо хитромудру метушню в юридичній сфері, де соратники утікача-Януковича виявляються вершителями правосуддя, що залишилося.

Сергій Стерненко, захищаючись від нападників-хуліганів, одному з них завдав смертельного ножового поранення. Злочин? Так, і його мали судити, як у будь-якій іншій країні, де цінується людська життя. При цьому суд зобов’язаний врахувати обставини, що пом’якшують провину. І не тільки самооборону. Майже сто років тому у Латинському кварталі Парижа сім’ю пострілами з револьвера Самул Шварцбард убив Симона Петлюру. Терориста-більшовика, який влаштував криваву розправу на велелюдній вулиці посеред білого дня, виправдали. Суд врахував мотиви його поведінки і вплив Ромена Роллана, Альберта Ейнштейна, Анрі Барбюса на громадську думку. Давно це було. А в нинішньому столітті канадський суд у Торонто засудив до ув’язнення підлітка, який застрелив з пістолета хлопців, що напали на нього. Але Апеляційний суд скасував рішення судді Морін Форстелл, зазначивши у вердикті, що ніхто не має права відкидати обставини, що пом’якшують провину. https://globalnews.ca/news/6067542/teen-acquitted-manslaughter-self-defe... Це такий же злочин, але вже професійного порядку.

Можна навести тисячі подібних прикладів із судової практики різних демократичних держав, і всі вони не будуть на користь нинішнього суду над Сергієм Стерненком, який міг би скористатися мотивацією Шварцбарда, занепокоєного смертями співвітчизників від рук окупантів або інстинктами канадського юнака з Торонто, який не бажав, щоб йому розтрощили голову бейсбольною битою. У будь-якому випадку 7 років з конфіскацією звучить зловісно, нагадуючи нам про часи прокурора А.Вишинського. Бракує тільки фрази «без права листування».

Є в цій історії ще два важливі аспекти. Днями наша Феміда взялася шукати пройдисвіта Анатолія Шарія, кримінального елемента та путінського пропагандиста. Знадобилися роки, щоб ледачий кіт українського правосуддя поворушив лапою у напрямку явного шкідника. Зате на цілком пристойних людей кіт кидається, як бультер’єр. Чому?

Українську демократію, особисту та національну гідність часто захищають не ті, кому за це платять, а волонтери, пасіонарії, охоплені емоціями та пристрастями. Такі люди ворожі для бюрократії, особливо коли вона родом зі старих часів телефонного права й сталінських симпатій. Ось чому суди над волонтерами, незалежно від того, винні вони чи підозрювані, перетворюються на колективну помсту ураженого самолюбства суддівського корпусу. Клан недоторканних відчуває загрозу від людей, позбавлених привілеїв і неправедних доходів, а отже, і некерованих, з їхнього погляду.

Справа Сергія Стерненка — ще одна демонстрація розколу між суспільством і його судовою системою. Він поглиблюватиметься, поки не дійде до межі, окресленої Французькою революцією, коли Установчі національні збори наважилися розігнати старих хабарників у мантіях, щоб створити нову судову владу. Тому що м’яка революція всередині суддівського корпусу, як це сталося в Індії й відбувається зараз у різних штатах Америки, у нас неможлива. Адже із загальної закритого середовища не виділилися професіонали, які потребують змін. Коли вирував скандал навколо Конституційного Суду, лише Сергій Головатий міг говорити, не тримаючись за свою малинову уніформу. Усі інші мовчали. А отже, наші «ваші честі» готові строго судити колективного Стерненка, пліч-о-пліч з колективним Портновим. Особливо коли в суди не приходять спостерігати за процесом ті, кого можна прирівняти до Р.Роллана, А.Барбюса і тим паче А.Ейнштейна.

Газета: 
Новини партнерів