Українцям потрібно повернутися до духовного життя, тоді вони знайдуть шляхи найправильніші, і найправильніші вчинки за ними будуть іти слідом.
Євген Грицяк, лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року

Восени потрібні перевибори всіх?

12 червня, 2020 - 10:29

Уже протягом певного часу ширяться чутки, що президент України Володимир Зеленський розглядає варіант розпуску Верховної Ради. Монобільшість, яка минулого року тріумфально пройшла в парламент, давно почала давати збої, в ній розпочалися відцентрові рухи і фактичний поділ на політико-олігархічні групи.

Дійшло до того, що фракція «Слуги народу» вже не голосує навіть за пропозиції самого президента, а турборежим відійшов в історію. Голосування за так званий банківський закон (про неповернення Приватбанку Коломойському), саботаж пропозиції призначити Саакашвілі віцепрем’єром, постійні скандали з депутатами провладної фракції – все це схиляє президента до ідеї розпустити Раду.

Хоча, можливо, такі чутки – всього лише шантаж з боку Офісу Президента, спроба знову запровадити виконавську дисципліну. Адже депутати президентської більшості розуміють, що значній частині з них обратися ще раз «не світить». Тому й поповзли версії про те, що президент розглядає можливість призначити позачергові вибори Верховної Ради і провести їх разом із місцевими виборами вже цієї осені.

У цієї ідеї є свої плюси й мінуси. Розпочну з плюсів. Перший очевидний – це скликання Верховної Ради одне з найгірших (на мою думку, найгірше) за всю історію України. Такої кількості непрофесійних, непідготовлених, а часом і просто неадекватних людей у нашому законодавчому органі ще не було. Перевибори дають можливість сподіватися, що цього разу партія влади більш відповідально поставиться до відбору кандидатів, тож вони не вибиратимуть повій у сесійній залі, не пропонуватимуть продавати собак для оплати комунальних тарифів, серед них не буде ґвалтівників і відвертих українофобів. Ще одним плюсом буде те, що президентська партія вже не матиме монобільшості, що для демократії завжди краще.

Головний мінус нам демонструє соціологія: у майбутній Верховній Раді посиляться позиції проросійських партій, до того ж туди можуть потрапити антиукраїнські популісти-авантюристи на кшталт Шарія. Через персональну ненависть президента до чільних діячів умовного проєвропейського табору можна припустити, що в новій Раді він шукатиме союзу і створить коаліцію саме з політиками когорти Медведчука-Шарія. Це була б чергова поразка України.

Але я б до цієї розмови хотів додати ще один важливий нюанс. Персональну відповідальність президента за сьогоднішню Верховну Раду, яку контролює його монобільшість. Адже це він під своїм брендом протягнув під купол усю ту «голоту», якої зараз хоче позбутися. Скинути, так би мовити, баласт, який став для його політичного образу токсичним.

Так ось: якщо президент розпустить цю Верховну Раду, кажучи, що вона «не впоралася», то логічно було б восени провести перевибори всіх – в тому числі й президента. Адже він несе персональну відповідальність за свою партію, її дії чи безпорадність. Це було б по-чесному: сказати, що моя команда не впоралася, це моя провина, тому я знову йду на вибори. Так міг би вчинити справжній чоловік і відповідальний зрілий політик. Та хіба це про Зеленського?

Новини партнерів