Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Випрати шубу, не замочивши вовни

Чому російські опозиціонери не можуть заявити: «Наша країна вчинила неправильно з Кримом і має бути покарана за це»
23 лютого, 2018 - 17:50

В російському секторі інтернету уже не перший рік ходить жарт: «Як відрізнити російського ліберала від «ватника»? Потрібно запитати, чий Крим. Відповідь вони дадуть однакову, але ліберал при цьому зніяковіє».

Звичайно, тут існує певне перебільшення – сарказм є сарказм. І все ж російським лібералам у такій ситуації важко позаздрити. Схвалювати захоплення Криму і російську агресію на Донбасі було б не тільки аморально, але й просто нерозумно – на цьому терені занадто велика конкуренція. А засуджувати те й інше було б політичним самогубством – росіяни занадто високо цінують успішне захоплення чужої території. Ось і доводиться здійснювати логічні кульбіти в дусі «з одного боку, не можна не визнати, але з іншого боку, не можна не зізнатися». Достатньо згадати головного російського опозиціонера Олексія Навального з його «небутербродом».

В останні дні популярна серед російської гламурної фронди кандидат у президенти країни Ксенія Собчак пішла ще далі. Перепрошую за довгу цитату:

«Там живуть росіяни, люди, які підтримують приналежність Криму до Росії. Ми повинні це врахувати. Щоб вирішити цю проблему, я бачу тільки один шлях – міжнародний референдум, у якому візьмуть участь всі люди, які проживають в Україні, і всі люди, які проживають у Росії – всі разом – про статус Криму. На референдумі буде три питання: чи має Крим бути незалежним, бути частиною Росії, або частиною України».

Як би ми не ставилися до Собчак, але вона – російський політик і має враховувати настрої свого електорату. І вона, подібно до свого конкурента Навального, опиняється перед завданням, обійти яке неможливо: випрати кримську шубу, не замочивши російської вовни. Інакше кажучи, вирішити кримське питання таким чином, щоб не постраждала гордість Росії, яка уявляє себе великою державою.

На жаль, це завдання в принципі нерозв'язне. Мабуть, висловити справжнє дао було б набагато простіше.

Річ у тім, що практично всі політики, які торкаються у своїх промовах кримського питання, говорять не про це. Адже питання не у Кримі, не в Донбасі, не в Україні і не в Росії. Всі вони мають значення, але всі вони є лише частинами світу. А частина не може бути важливішою за ціле. Отже, на першому місці все ж стоять мир і безпека на планеті Земля, простіше кажучи, недопущення нової світової війни.

Так, питання «Чий Крим?» є важливим. Але набагато важливіше інше питання: «Чи можна безкарно порушувати принцип недоторканності кордонів?». Це питання стосується всього світу: якщо щось можна, то всім, якщо чогось не можна, то нікому. Якщо ж хтось робить те, чого не можна, тоді його має бути покарано.

Аналогія з людським суспільством тут, звичайно, кульгає. Відносини між людьми регулюються законами, відносини між державами – ні. Не існує такої сили, яка стояла б над державами і могла примушувати їх до дотримання своїх законів. Ані колишня Ліга Націй, ані нинішня ООН не змогли стати такою силою. Але якщо відволіктися від цієї обставини, то провести таку аналогію все ж варто було б – вона здатна багато що прояснити.

Припустимо, якась людина скоїла злочин, наприклад, вбивство. Держава за допомогою суду встановлює її провину і призначає покарання. Навіщо? Хіба убитого це воскресить? Ні, не воскресить – але вбереже інших від його долі. Адже акт правосуддя демонструє всім членам суспільства: не можна вбити і залишитися безкарним.

Подібним чином відбувається і в міжнародних відносинах. Той, хто порушує загальноприйняті правила, має бути за це покараний, інакше порушувати їх стануть всі. І так само сенс покарання – це в першу чергу урок для решти. «Тебя посодют – а ты не воруй!».

Хіба на нашій планеті мало суперечливих територій – або таких, які при найменшій можливості стануть такими? Згадаймо і Косово, і Ельзас з Лотарингією, і Північний Кіпр, і Північну Ірландію, і Карабах, і Південні Курили, і Калінінградську область... Невеликий поштовх – і ціна цих суперечок стане вимірюватися в тисячах і десятках тисяч людських життів.

Щоб цього уникнути, потрібно покарання для порушників правил.

Ось чому будь-яке рішення кримського питання, прийнятне для Росії, вже в силу цього є неприйнятним для решти світу. Якщо можна насильницьким шляхом захопити чужу територію, покористуватися нею і зрештою, що називається, зберегти обличчя – де ж непорушність кордонів? І чому те, що було скоєно один раз, не можна зробити і вдруге, і втретє, і вчетверте? Всі ми пам'ятаємо 1990 рік, коли Ірак на чолі з Саддамом Хусейном захопив Кувейт. Реакція тоді пішла дуже жорстка, і не сказати, щоб приємна для Іраку.

Економічні санкції, застосовані 2014 року і пізніше проти Росії, призначені для тієї ж мети – пояснити всьому світові: «Так робити не можна!». На жаль, поки що навіть сама Росія не засвоїла цей урок. І жодна політична сила, яка прагне щось означати в загальнонаціональному масштабі, не може відкрито говорити про цей урок.

Ані Олексій Навальний, ані Ксенія Собчак, ані ще будь-хто з російських опозиційних лідерів не можуть привселюдно заявити: «Наша країна вчинила неправильно і має понести покарання за це». Точніше, теоретично вони могли б це заявити, але тоді вмить втратять усіх своїх прихильників. Від політиків, які прагнуть щось означати в своїй країні, було б щонайменше дивно очікувати подібних кроків. Для таких фігур існує дуже вузький коридор можливостей. Теоретично можуть існувати і політики іншого типу, але їм доводиться враховувати, що їх час ще не настав.

У головному ж Путін, Собчак, Навальний, Грудинін та інші з огляду на своє положення мають враховувати: оскільки Росія хоче бути імперією, остільки вона нехтує загальноприйнятими правилами. Це унеможливлює діалог як з Україною, так і з рештою світу.

А провина це чи біда Росії, нехай кожен вирішує сам.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments