Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Який нам потрібен Меморіал?

17 лютого, 2018 - 11:43
Фото Руслана КАНЮКИ, "День"

Мені важко назвати це розчаруванням. - Наче бетонна плита опустилася на плечі, коли я в четвер прийшов на Майдан. Ні, я не чекав від Виставки проектів Меморіального комплексу героїв Небесної сотні багато, позначився 46-річний досвід проживання в Україні, і все ж я сподівався, що хоч у когось - все одно, у організаторів чи хоч у когось із конкурсантів, знайдеться розуміння якщо не самого Майдану, хоча б міри відповідальності перед сім'ями жертв, перед їхніми побратимами, перед містом, перед країною. Не знайшлося - ні розуміння, ні співпереживання чужому болю, ні фантазії, ні смаку. Якщо ці дев'ять проектів фіналісти, Господи, який же інші проекти шлак?!

Спершу трохи про байдужість. Пишу цей текст ввечері в п'ятницю. Президент урочисто відкривав виставку проектів Меморіалу в четвер. Волею випадку за два дні я разів п'ять пробігав Майданом, і навіть у вечірній час більше 2-3-х цікавих одночасно на Майдані не бачив. Як і мовчить поки щодо представлених проектів Фейсбук. Переможця оголосять уже у вівторок, 20 лютого, і тільки після цього, не сумніваюся, підніметься хвиля обурень: «Ми не знали!», «Вирішили підпільно!», «Не вислухали народ!». Про виставку повідомили всі ЗМІ. Нехай відсутній нормальний сайт конкурсу, проекти опубліковані, і їх нескладно знайти за допомогою пошуку в Мережі. Попереду два вихідних, і кияни - зрештою, нехай це і трагедія національного масштабу, але Київ наше місто, - кияни зможуть прийти на Майдан. Прийдіть. Сформуйте і сформулюйте свою - нехай навіть вона не співпаде з моєю - думку. Не мовчіть. Байдужість руйнує наше місто. Байдужість ледь не згубила нашу країну.

За такої нашої з вами байдужості складно дорікнути в ній організаторів конкурсу та авторів проекту. Ідея ж бо від самого початку булі світла. Давайте приберемо від проектування й ухвалення рішень політиків і зробимо професійний суто архітектурний конкурс, запросимо зарубіжних арбітрів. Не знаю, що завадило. Насамперед, звичайно, терміни. За проектами видно - робилися на коліні, деякі, сподіваюся це були іноземні учасники, навіть не розібравшись у предметі, просто підклали, що було, відчуття таке, що кілька проектів вже не раз пропонувалися з іншого приводу, на зовсім інших конкурсах, в інших країнах і містах. І, звичайно, не меншою, а, можливо, більшою мірою, це неправильно сформульоване технічне завдання. Не те що потенційні автори проекту, ні влада, ні українці і для себе не сформулювали, а що ж ми хочемо. Ось і отримали.

Що я маю на увазі під неправильно сформульованим технічним завданням? Зараз поясню.

Перше. Вже сформувалася традиція вшанування і сформовані місця шанування пам'яті героїв Небесної сотні. Лише кілька днів тому Президент з дружиною, схиливши оголені голови, стояли на Грушевского - «Груші», там, де загинув Сергій Нігоян. Таких місць, крім Алеї Небесної сотні, кілька - від протилежного боку Майдану, на кінцевій тролейбусів, до Маріїнського парку навпроти Кріпосного провулка. Не скрізь, але у більшості таких місць постійно горять свічки, вже чотири роки щодня змінюються квіти. Не внести ці місця, нехай як віддалені, але об'єкти, що охороняються, в Меморіал, упевнений, не можна. Хоча б тому, що це жива Пам'ять, що Меморіал має бути побудований насамперед саме для тих людей, хто щодня запалює свічки і щодня приносить квіти. А не для галочки. - Таке на Майдані і без Меморіалу героям Небесної сотні вже є.

Друге. У нас для цих цілей спеціально заснований і, нехай за залишковим принципом, все ж фінансується Інститут національної пам'яті. Але ж забули. Крім трагедії Небесної сотні, це місце нерозривно пов'язують з іще однією трагедією. Нехай рана вже не така свіжа, десятки тисяч по-звірячому замучених у катівнях більшовицьких охранок у підвалі Жовтневого палацу в 1918-1934 рр. так само не мають бути забуті. Пам'ять про Небесну сотню не повинна увічнюватися на їхніх безіменних кістках. Така забудькуватість тим більше не піддається поясненню, що нитка наступності між цими жертвами, довжиною в ціле століття, співзвучна з історичною політикою, яка худо-бідно здійснюється сьогодні в нашій країні. - Дуже показова забудькуватість, що характеризує безсистемність, ситуативність цієї історичної політики.

Тепер про самі проекти. Їх усього 9, за умовами конкурсу вони просто пронумеровані, втім, серед них нескладно вирізнити в поганому сенсі знайому авторську манеру кількох учасників. Не буду вдаватися в деталі, тим більше фахівці в галузі архітектури змогли б описати їхні недоліки та деякі переваги у рази краще. Тому для простоти згрупую основні свої зауваження, благо представлені на виставці проекти часто повторюють, на мою думку, одні й ті ж помилки.

Вторинність.

Стіна (6001, 6004, 6006) як елемент Меморіалу опущена чи у вигляді розлому в землю, або зведена зверху, вже багато разів відтворювалася по всьому світу. Відсутність новизни на загальному тлі, звичайно, - невеликий гріх, і тут потрібно виходити з критерію, як цей елемент вписується в архітектурний комплекс Інститутської і Майдану. Вписується, зізнатися, погано, особливо два наземних її варіанти. Як і Меморіал у вигляді спіралі (6005) наводить на асоціацію не з Майданом, а радянським архітектурним авангардом перших років після Жовтневого перевороту.

Тіні (6001), які, за задумом авторів, нібито повинні символізувати душі загиблих героїв. Здається, автори цього проекту загубилися у просторі і часі. Нехай із Києвом у світі й асоціюється Чорнобильська ядерна катастрофа, Київ не Хіросіма і не Нагасакі, де тіні на стінах це все, що залишилося від жертв ядерних бомбардувань. Та й тіні героїв, викладені на землі, означають, що по цих тінях - по наших героям, будуть ходити... Втім, уже з першої річниці розстрілу душі героїв Небесної сотні, навпаки, асоціювалися зі світлом, як і символом нескореного Майдану завжди були світло і вогонь. Саме світло, а не тінь має у нашій культурній традиції позитивний символізм.

Абстрактні композиції (6002, 6003), лише злегка адаптовані до предмету конкурсу, я про це написав вище, наводять на підозру, що архітектурне бюро просто підклало в папку з пропозицією якийсь свій старий залежаний проект. Можна, стоячи перед ними, зробити розумне обличчя, наважуся охарактеризувати їх відразу - король голий. Які б текстові обґрунтування, чому це ідеально відповідає пам'яті героїв Небесної сотні, не докладали б до проекту його автори.

Кітч.

Так, не побоюся цього слова, саме кітч. - Безглузде, несмачне нагромадження всього і вся, що характеризує два проекти - 6007, і, це було важко, але вони змогли, в стократ більшою мірою 6009. Веселеньке колірне рішення, всі ці різнобарвні мішені і трафарети з ангелятами, запозичена ідея з прожекторами, спрямованими в небо, і вічно помаранчеві канадські клени - все це меркне на тлі діснейлендівських хатинок без курячих ніжок, розписних церков, скульптурної групи «Воздвиження хреста», натхненної історичною фотографією «підняття прапора над Іводзімою»... Думаю, якби у авторів був іще час, вони із задоволенням нагромадили б чогось іще, - як сороки знесли б у проект без залишку все блискуче. Ви думали, Меморіал не може бути весело? Сходіть на Майдан, подивіться на проект 6009. Це так погано, що, нехай навіть крізь сльози, смішно. Втім, зазначу відразу, саме цей проект відповідає нинішній архітектурній композиції Майдану. - Будемо перед собою до кінця чесними.

Здається, з усіх запропонованих проектів тільки один - 6008, не викликає відторгнення. Це просто зелена алея на схилі з елементами підсвічування по контуру гори. Втім, саме ця простота і робить проект неприйнятним, вступаючи в суперечність з уже сформованою традицією вшанування героїв Небесної сотні. Цю простоту дуже швидко, за кілька років, «поліпшать» - і влада, і родичі героїв, і активісти, кожен своїми елементами. Принесуть шини, поставлять хрести, понавтикают кожен хто плиту або камінь, хто скульптурну групу. - У нас традиційно не сприймають простоти.

У підсумку. Проведено ще один конкурс. Цього разу начебто проведено так, як треба, проте він дав такий же повністю незадовільний результат. Може бути два виходи. Перший, закрити очі і вуха, взяти, що дають, і будувати. - Нинішній Майдан зіпсувати складно. Ворота, колона, «Глобус» - він і не такий Меморіал переживе. Другий, витягти з першого млинця грудкою корисні уроки. Сформулювати нарешті грамотне технічне завдання. Пояснити потенційним авторам, що таке Революція гідності, яке Майдан і Жовтневий палац місце, що ми хочемо сказати цим Меморіалом собі, своїм дітям і онукам. Дати цим думкам кілька місяців поваритися в головах архітекторів. І спробувати провести конкурс ще раз. Можливо, тоді з'явиться нарешті архітектурне рішення Меморіалу, який не тільки буде гідною пам'яттю загиблих тут Героїв, але, висловлю боязку надію, можливо, у майбутньому дозволить нам сформувати навколо нього новий архітектурний комплекс Майдану Незалежності.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments