За крок від руїни
В будь-якій нормальній державі вчорашньому рішенню Печерського суду можна було б тільки аплодувати. І аплодувати стоячи.
От тільки в українських реаліях вчорашній присуд судді Цокол був не тріюмфом верховенства права та здорового глузду, а сигналом капітальної поломки системи державного управління. Еліти, які ніколи не вірили, в самостійність українських судів і суддів (останній з могікан, здається, був суддя Юрій Василенко, що далекого 2002 порушив дві кримінальні справи проти Кучми), побачили, що "король то голий": його не тільки не рвуться захищати силовики - його вже не слухається навіть Печерський суд, традиційно чуйний навіть до імпліцитних побажань Банкової.
Мудрий правитель у цій ситуації відступив би, взяв павзу, привітав рішення Печерського суду, звільнив топорних виконавців (не Луценка - пішаків) і тихо почав відбудовувати управлінську вертикаль, знищену власною дурістю. Але біда, що з мудрими на Печерську просто криза. Тому влада в особі Гепрокуратури (аматор-очільник якої необачно поставив на накраплену ФСБ карту весь свій роками зароблений політичний капітал) майже напевно подасть апеляцію на рішення про звільнення Саакашвілі. Чим остаточно зажене себе у цугцванг.
Подумайте самі. Якщо апеляція таки "закриє" Міхо, це означатиме, що хтось вчергове вирішив тушити протестні настрої 98-м бензином репресій за вочевидь сирою справою, - палахне так, що навіть два Різдва і Новий рік не врятують. Тим паче, що вже за місяць буде четверта (четверта!!!) річниця непокараних (в суспільній свідомості) злочинів проти Майдану і радикалізації протестів спісля Вогнехрещі 2014-го. Якщо апеляція підтвердить присуд судді Цокол, управлінська вертикаль остаточно зникне: побудована на сервилізмі та страху, вона не витримає випробування свободою.
Що ж робити в цій здається патовій ситуації? Варіанта два: умовно грузинський та умовно польський. Назвемо їх "революція" та "круглий стіл". Дурістю влади (і як наслідок її слабкістю) можна скористатися для її повалення та захоплення трону, а можна - для радикальних реформ.
Я майже певен, що у разі обрання сенарію "революція", замість аналогу "революції троянд", ми отримаємо перманентну "тюльпанову революцію" киргизького кшталту з пришвидшеним дрейфом до "матеріка стабільності" Росії (те, що Україна вже прохордила під час двох руїн - у другій половині XVII та наприкінці 10-х років ХХ століття).
Тому молюся, аби всі притомні люди, які останні чотири роки рятують українську державність на фронті і в тилу , зрозуміли, що настав час серйозної розмови про майбутнє. Міняти персоналії без зміни системи - це сіквел сумного українського серіалу "руїна", який в Кремлі дивитимуться з попкорном і шампанським. Коли влада слаба, час сформулювати свою візію майбутньої України і змусити її сісти за стіл перемовин, як "Солідарність" змусила сісти за стіл перемовин комуністів, чи Африканський національний конгрес змісив сісти за круглий стіл режим апартеїду.
І темою перемовин має стати, звичайно, не антикорупційний суд чи реформа виборчого законодавства - темою має стати власне архітектура нової України, третьої української республіки. латати старі міхи - шлях на маргінес історії. Час говорити про нову Конституцію та нову Україну. Бо наймати чергову бригаду будівничих, не домовившись про проект нової будівлі, - абсурд і шлях в нікуди.
