Загальноросійські міфи
Вони настільки ж незмінні, як і суть держави росіян
Багатьом здається, що те, що відбувається в країні під її нинішньою назвою «Російська Федерація» - щось нове і для неї, і для світу, повна аномалія. Однак точні знання про світ і про себе зазвичай формуються не тільки науковим шляхом, але і самою реальністю - питання в тому, чи усвідомлюється вона. Якщо так, то у народу є соціологія, історія, етнографія та інші науки, а якщо ні - їх заміщає міф. Цілісна і єдина система міфів - явище не нове, але на певному етапі міф заміняться знанням.
У так званій «РФ» міф не тільки живе, а й творить сам себе, відтворюється, вступає у війни з іншими міфами, гине і народжується заново, заміщаючи собою не тільки звичайне знання, а й будь-яку іншу навколишню дійсність. Найбільше для Росії важливі міфи її російської більшості, які нею самою часто не усвідомлюються, але вони існують. Для різних груп населення вони різні, але існують і загальноросійські міфи, настільки ж незмінні, як і суть держави росіян.
Міфи націоналістів (як звичайних, так і тих, хто називає себе «культурними») найбільш прості і невигадливі. У їхньому уявленні існує якась лубкова прекрасна Росія, яка нормально розвивалася аж до революцій початку ХХ століття. Зрозуміло, убік вона звернула не як сама, а її збили зі шляху якісь вороги, переважно - євреї і підступний Захід, а світлий образ Батьківщини жив, живий і житиме. Сьогодні міф цей полягає в тому, що «російських людей ображають» русофоби, Україна, загниваючий Захід, ті ж інородці, але Росія ще встане з колін і всім покаже.
Протиріч тут багато: і нерівномірність розвитку країни, і відсталість селянської маси (що помічали як міністр Вітте, так і звичайні коментатори початку ХХ століття). Євреї-революціонери (за винятком окремих іноземців) були в реальності російськими інтелігентами, які отримали виховання й освіту в Росії, причому іноземці (ті ж Чан Кайші і Віктор Серж) добре бачили, що той же Комінтерн - вкрай російська, по суті, організація. Про англійку ж, яка паскудить, але при цьому була союзницею РІ-СРСР у двох світових війнах, говорити і зовсім несерйозно.
Як нібито «ображають російських людей» зараз, можна помітити на прикладі кадировців, яких довгий час російські націоналісти вважали ворогами, проте в ході війни з Україною вони раптово стали друзями, а ворогом виявилися... недавні брати - українці. Або недавня історія з «вибаченнями» телеканалу ТНТ, який не прагне захищати ні вождь російських Путін, ні російський ОМОН. В реальності ж російську більшість ображають самі росіяни, а не хтось інший, насамперед - своєю неймовірною наївністю. Адже саме російська приказка говорить росіянам же, що простота - гірша за крадіжку.
Перейдемо до міфів лівих. Головні міфотворці тут - секта свідків прекрасного СРСР. Міф цей підняли на щит ще на початку 90-х, і відтоді він завойовує собі нових прихильників. Абсурд міфу очевидний хоча б тому, що ніхто і ніде ще не побудував ідеальної утопії - соціалістичної держави (зараз на черзі - Венесуела), а там, де соціалісти домоглися успіхів (німецька СДПН, Скандинавія), він є заслугою соціал-демократів, яких майже не існує в країнах колишнього СРСР, але аж ніяк не лівих радикалів на кшталт більшовиків і їхніх численних послідовників, від нацистів до маоїстів.
Також до цього часу існує міф про доброго Леніна і поганого Сталіна - він сходить ще до радянських шестидесятників. Проте навіть Молотов, учасник жовтневого перевороту, зазначав, що Ульянов був більш жорстокий, ніж Коба, а вже всі традиції ленінського правління другий вождь продовжив повною мірою - це й курс на «світову революцію» (Китай, Іспанія), і посилення терору, але головне - колективізація, що виникла як продовження «комунізму», який більшовики спробували ввести вже в 1918 році, а пізніше для маскування назвали «військовим» і нібито ексцесом, що є звичайною брехнею. Більше того, не факт, що міф би виник - адже спочатку революціонери дружно знищили всіх політичних опонентів, і тільки потім Сталін зайнявся «старими більшовиками», що і стало головною претензією до нього після 1953 року.
Здавалося б, у лібералів міфів має бути найменше, проте вони є і в них. Наприклад, вважають, що в період «перебудови» країна пішла демократичним шляхом, але щось пішло не так. По-перше, комуністи хотіли реформувати устрій, але ніяк не зруйнувати (раніше того ж хотів Косигін), по-друге, СРСР зруйнували насамперед придушені 70 років тому національні рухи (як і 1918 року, всі охочі відділилися), по-третє - СРСР-«Російська федерація» відразу продовжив ту ж політику з придушення сусідніх етносів, що і завжди - це і Баку, і Вільнюс, і Абхазія, і Придністров'я. Путін лише її продовжувач. Ну і, як бачимо, з волі саме російського народу жодної демократії в «РФ» не настало і не планується.
Все це міфи приватні, але є і загальний, найдивовижніший з усіх. Неважко помітити, що в Росії постійно виникають якісь «інші» групи осіб, що так чи інакше нібито знищують Росію, заважають їй жити і розвиватися. Спочатку ними були поміщики, дворяни і капіталісти, тобто «буржуї» (насправді перші поступово розорялися, дворяни йшли в революцію, по 20% від керівництва партіями більшовиків і меншовиків - це вони, а капіталісти примудрялися допомагати грошима лівим радикалам і створили партії кадетів і октябристів). Націоналісти ж, як уже сказано, вважали ворогами «євреїв», тобто інородців (пізніше ці «інші» перетворилися на «сіоністів»).
Далі упродовж дії ворогами ставали самі комуністи - при цьому ніхто не пояснив, як сталося, що в Червоній армії на піку громадянської війни було до п'яти мільйонів осіб, пізніше партійці воювали і розпалювали світову революцію всюди, від Китаю до Німеччини, а компартія налічувала мільйони членів. Пізніше «іншими» стали і більшовики - спочатку фракціоністи, потім «троцькісти», потім «сталіністи», а до початку 90-х, за вічним і незмінним правилом, ворогами стали скопом усі й відразу.
Дуже швидко ворогом став «антинародний режим» Бориса Єльцина, хоча зовсім недавно був народним і популярним. Знову ворогами стали «капіталісти» (тепер «олігархи»), за старою традицією - громадяни з прізвищами Березовський, Гусинський і Абрамович, і знадобився новий лідер - істинно російський, свій для народу, з народу, одне слово - новий вождь. Зараз складно сказати, який відсоток тих, хто підтримував раніше Путіна, проклинає його зараз, але одне відомо точно - як тільки замість ВВП прийде хтось інший, вождь і його прихильники стануть черговими ворогами, а потім і ті, хто замінить їх у цій невдячній ролі.
Міф тут у тому, що ніхто не помічає і не прагне помічати, що і капіталісти, і буржуї, і революціонери, і більшовики, і троцькісти, й олігархи, й інтелігенти, й антинародна влада, і нинішні чекісти, і навіть нібито інородці (через виховання і освіту) - були, є і залишаються не «іншими», а як там не є росіянами, і ніким іншим. При цьому вороги - завжди щось ззовні, хоча щойно були частиною цілого, а великий російський народ, з якого всі вони вийшли стрункими рядами, - недоторканний, святий і перебуває поза будь-якою критикою.
Логічне запитання - чи можливий вихід з простору міфів у реальний світ? Адже їх підживлює як медійне середовище (російське телебачення, рунет), так і література (особливо псевдоісторична і про попаданців), і освіта. Ніхто цього не знає, і не факт, що вихід є і він можливий. І чи не виявиться такий вихід для свідомості смертельним? Може виявитися, що те, що відбувається, - не аномалія, а норма, і що психлікарня під назвою Російська федерація може тільки вилікуватися сама - або ні. Час покаже.
