Заворушення в Судані: шлях диктатора - від хлібного бунту до грудневої революції
Авторитарні режими є токсичними. В першу чергу через генеровану ними вразливість та нестабільність, яка швидко поширюється на всіх, хто намагається мати з ними справи.
От тільки-но багаторічний президент Судану Омар Хасан Ахмад аль-Башир, якій перебуває під міжнародними санкціями через звинувачення у воєнних злочинах і етнічних чистках, здійснив несподіваний візит до сирійського диктатора Башара Асада на російському літаку, спрямований на «спільний пошук шляхів до подолання криз та конфліктів в арабських країнах на засадах поваги суверенітету та невтручання у внутрішні справи», як в його країні спалахнули масові заворушення.
Протягом останніх трьох діб масові радикальні протести охопили більшість великих міст Республіки Судан – Хартум, Омдурман, Атбара, Гадаріф, Сеннар, Донгола, Убайдія та інші. Безпосередньою причиною протестів стало швидке трикратне підвищення цін на хліб, паливо та істотна – близько 70% - девальвація місцевої валюти. Влада намагається регулювати ціни та встановлювати обмеження на отримання готівки, але це очікувано призводить до дефіциту товарів та нестачі грошей у населення.
Заворушення, які вже названі «хлібними протестами» та «грудневою революцією», швидко поширюються та радикалізуються - протестувальники громлять урядові установи, палять офіси правлячої партії та автівки поліції, штурмують магазини, блокують сили безпеки та армію, б'ються з поліцією. За повідомленнями з місць, кількість загиблих вже складає від 8 до 15 осіб, а кількість поранених перевищила півсотні.
Якщо два дні тому основними гаслами були економічні вимоги, то сьогодні вже лунають переважно політичні вимоги: «Геть злодійський уряд», «Геть корупцію» та «аль-Башира у відставку».
Головною рушійною силою протестів виступає, як це зазвичай є в арабському світі, студентство та молодь. Духовним лідером протестів вважають лідера «Національної партії Умма» 83-річного Садика аль-Махді, який 19 грудня після річного затворництва повернувся до Хартуму і виступив на мітингу з промовою, в якій закликав своїх прихильників до «нового соціального контракту» та створення «уряду національної єдності». Слід зауважити, що аль-Махді є відомим політичним діячем Судану, він був прем’єр-міністром країни у період 1986-1989, але втратив владу внаслідок заколоту генерала аль-Башира. Він вже намагався повернути собі владу через організацію масових протестів і заворушень у 1996, 2011 та 2013, але безуспішно. Втім, сьогодні соціальна база, причини і вимоги протесту набагато ширші за традиційний концепт прихильників Садика аль-Махді, отже цей випадок має відрізнятися від попередніх спроб зміни владної конструкції Судану.
Щоб придушити протести, у міста вводять війська, запроваджують комендантську годину, проводять затримання активістів, блокують соціальні мережі. В окремих містах «на невизначений термін» призупинено діяльність навчальних закладів. Теоретично, це може тимчасово допомогти, але це не вирішить внутрішніх і зовнішніх проблем, що призвели до поглиблення кризових протиріч, які спричинили протести і заворушення.
Так чи інакше, довгострокові спроби аль-Башира всидіти одразу на кількох стільцях рано чи пізно мали призвести до ескалації внутрішньої нестабільності. Одночасні спроби позиціонувати Судан частиною арабського світу, тривала програма співробітництва з Іраном в галузі виробництва зброї і машинобудування, спільні проекти з видобутку корисних копалин з російськими олігархами та розміщення на своїй території російських найманців, а тепер і спільні безпекові програми з Асадом, - в умовах загострення протиріч між «партнерами» та посилення впливів зовнішніх гравців в регіоні - неминуче мали призвести до продукування нестабільності всередині країни.
Наразі важко сказати, чим можуть закінчитися масові заворушення в Судані. Зокрема, цікаво буде побачити, яку роль відіграватимуть російські найманці, які вже більше року перебувають в цій країні. Але це є по-перше, важливим індикатором нової хвилі кризових процесів в регіоні, а по-друге, є безумовно важливим уроком з точки зору поширення нестабільності в авторитарних режимах.
