Своя різдвяна історія
Зійшовши з іконостасів з покрученими різьбленими оздобами, червонощокі янголи разом із першою зорею розлітаються по цілій Україні. Один сховається десь коло Теплої Софії, щоб ненароком заскочити на плече молодого панотця, який спішитиме на службу, вертаючись з-під золотих бань Михайлівського. Інший присяде на вухо коня, який чимдуж нестиме бричку - львівське паньство поспішає на Святу Вечерю до цьоці Стефи, пампухи якої припали солодким снігом і ждуть. Третій опиниться на канделябрі у палаці десь в Сокиринцях - там уже бринить ліра, кобза і скрипка у різдвяних мелодіях, а тіні ляльок із вертепу кидають химерні тіні на барокові барельєфи панської зали.
Ще один янгол широким білим крилом впаде на українське село. Між пір'їнами засяють зорі і яскравий місяць, який освітить шлях колядникам - Козі, пастушкам, трьом царям, дівчатам у гаптованих хустках, які дзвенять намистами та дукачами, і хлопців у каракулевих шапках, які несуть різдвяну звізду. І сиплеться на них не сніг, а горіхи, пампухи, пироги, цукрові півники, монети...
У завії цієї містерії разом із Богом народжується казка.
Казка, якої так бракує нам сьогодні, щоб діти рідше уявляли себе діснеївськими принцесами і марвелівськими супергероями. Щоб кам'яниці Києва чи Львова, Батурина чи Полтави вмить оживали, на їхні вулиці виходили наші предки і у святкові вечори співали колядок та щедрівок, віншували нам, втішали нас. Чим вам не Кевін і компанія?
Як у симфонії велично звучить всім відомий Щедрик, так само феєрично звучить кожна українська колядка. Вона вибухає мільйонами зір, які на Різдво спадають нам на плечі. Вона повниться фантазіями нашого народу, який в міру своєї освіченості у різні часи зумів уявити народження Христа так, як цього не вигадає наймодніший літератор сучасності.
Я мрію, що ми переосмислимо химерне театральне дійство вертеп і показуватимемо його на великих екранах традиційно щороку. Залишимо "Сам удома" не для прайм-тайм, бо у нас точно є творці кіно, які зможуть дати нам асоціацію українського Різдва - козацького бароко або ж романтичного відродження, підпільного радянського чи сучасного модерного, в українському місті чи селі.
Наше Різдво таке різне, таке насичене сміливими героями у смушевих шапках і жупанах, красивими панянками у гаптованих горсиках і хустках, які не гірші за принцес чи фей, у нас сюжети з такою нечистю, що всі "грінчі" ховаються! Я геть не закликаю відкидати усе інороднє, просто так хочеться, щоб ми на мить прискіпливіше подивились на своє та осягнули.
Бо різьблені янголи скоро завмруть і заворожено дивитимуться на нас із висоти растреллівських бань. Зловіть їх хоч на мить, поки ще є час!
