Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

3000 миль від Ріо

«16-22.09.2016»
22 вересня, 2016 - 16:46

Сьогоднішня моя колонка не схожа на попередні. Вона не про велику політику, це не історичний екскурс. Так, здавалося б, приватна провінційна історія, втім, за якою реальна загроза навіть не долям, а життю реальних людей.

Глядачі і читачі люблять трагічні історії зі щасливим фіналом. Газети, телебачення, соціальні мережі сповнені розповідей, як борються і перемагають смертельні хвороби, як інваліди завойовують медалі на Олімпійських іграх, як, завдяки самовідданим мамам, хворі на аутизм або ДЦП діти виростають повноцінними членами суспільства, ведуть насичене творче життя. Реальне життя в абсолютній більшості випадків разюче відрізняється від цієї пасхальної листівки. — Простори наших міст максимально ворожі до інвалідів, недоступність більш-менш престижної роботи, табу на відвідини ними кафе і ресторанів (ще не вщухло відлуння львівських та київських скандалів із цього приводу), дітям-інвалідам не раді в школах. Жалісливі лікарі у 100% випадків наполегливо рекомендують породіллям пошкодувати себе і залишити дітей із вродженими психоневрологічними розладами — мовляв, про них піклуватиметься держава. І найчастіше їх залишають... А як про них піклується держава, про цю мовчазну меншість наших співгромадян, можна уявити хоча б за тим, як вона піклується про тих, хто має голос, хто ще хоч якось може постояти за себе. Чого очі не бачать, того серцю не жаль.

Не дивно, що єдиний в Україні дитячий будинок-інтернат четвертого профілю захований у далекій глибинці — районному центрі Вінницької області Ладижині. Четвертий профіль  — це найважчий вирок, тут живуть діти із вродженими психоневрологічними розладами, які не можуть самостійно, або не можуть взагалі пересуватися, яким потрібен особливий щоденний догляд. Скажімо так: не ті інваліди, які можуть привезти в Україну золоті медалі, на яких далеко не кожен просто наважиться подивитись. Та все-таки не зовсім забуті. Ось уже кілька років, ще до того, як після Майдану це стало модно, будинку-інтернату допомагають волонтери з усієї України — Вінниці, Харкова, Києва. Не перераховують гроші — почали з іграшок, одягу, предметів гігієни, організації догляду і дозвілля, пізніше вони повністю відремонтували один із трьох корпусів, обладнавши його новими меблями, включаючи медичні ліжка, творчими майстернями, сенсорними кімнатами. На гроші волонтерів вдалося найняти на роботу 8 реабілітологів, тоді як у держави не знайшлося грошей на жодного.

Не те щоб пасхальна картинка, адже залишалися ще два корпуси, але цим хлопцям усе під силу.

Даруйте за банальність, у провінційному Ладижині, як і в кожному українському містечку, як у дзеркалі відображаються проблеми всієї України. Тут теж є люди, які стали активістами не для того, щоб допомагати, а тому що в наші дні боротьба з корупцією може стати надійним джерелом доходу. За всі роки «Ладижинська громадська Рада» не допомогла дітям будинку-інтернату нічим — ні іграшок, ні ліків, ні навіть простої волонтерської роботи з прибирання території або догляду за дітьми. Натомість за останні місяці десятки скарг у всі інстанції на керівництво інтернату зі звинуваченнями у пияцтві на робочому місці, у крадіжках. Маса самопіару на проблемах будинку-інтернату, хоча серед членів цієї громадської організації числиться кілька колишніх співробітників інтернату, звільнених звідти за цією самою статтею. Усе б нічого, якби викладене на початку літа в мережі цими «активістами» сумбурне відео зі співробітницями будинку-інтернату, які нібито виносять із кухні продукти (врешті-решт, горезвісні продукти не виявив навіть прибулий на місце наряд поліції), не породило скандалу обласного масштабу, що дійшов до Уповноваженого Президента з прав дітей.

У будинок-інтернат зачастили комісії, зокрема з Києва, про нього заговорили місцеві чиновники, які роками закривали очі на проблеми інтернату. Причому зачастили якось дивно. Пам’ятаєте волонтерів, які роками допомагають будинку-інтернату? Так от, до складу комісій, на відміну від місцевих скандалістів, їх не запросили жодного разу. Більш того, жодного разу високі гості не відвідали новий, бездоганно відремонтований і обладнаний волонтерами корпус, ніби свідомо шукали лише недоліки, ніби від самого початку хотіли будинок-інтернат закрити.

У результаті з’явився проект рішення Вінницької обласної ради, в якому дитячий будинок-інтернат має бути перепрофільований на психоневрологічний інтернат. Начебто нічого серйозного, проста реорганізація, але для неї вже найближчими тижнями планується перевести інвалідів, що стали «зайвими», — 39 дітей до 18 років і 8 неходячих хворих зі старшої групи до інших установ. Старших — у будинки для людей похилого віку, а дітей   — у Стрижевський будинок-інтернат третього профілю. Причому триповерхові корпуси Стрижевського будинку-інтернату абсолютно не обладнані для неходячих хворих — тут немає пандусів, тут вузькі двері, без великої перебудови (про яку, ясна річ, не йдеться) тут ладижинські діти-інваліди будуть навіки замуровані у своїх кімнатах. Та й про належний догляд не йдеться. — На вакантні 5 місць планується перевести 39 осіб. Не говорячи вже про те, що на 150 хворих тут лише один реабілітолог. А що ж 8 неходячих, які ледве усвідомлюють себе, хворих старшої групи? Чи потрібно говорити, що частина з них не переживе переїзду, решта без належного щоденного догляду, який вони можуть отримати лише у профільній установі, помруть за кілька місяців.

Голос тих, хто кричить про врятування людських життів, не чують у кабінетах чиновників ні в Ладижині, ні у Вінниці, ні в Києві. Навіть на вершині Олімпу в Києві вроджений інстинкт велить чиновникам дослухатися лише до скандалістів, до того, хто становить загрозу їхній кар’єрі, до тієї ж «Ладижинської громадської Ради», а не до волонтерів, що вклали душу, віддали роки свого життя на догляд за хворими дітьми. — Якщо претензії до директора, то чому не обмежитись його звільненням, навіщо руйнувати долі дітей? — На це питання у чиновників немає відповіді. А «Ладижинська громадська Рада» на пропозицію допомогти не скаргами, а справою, пропонує хіба що взяти на себе перерозподіл спонсорської допомоги від волонтерів — ведмідь пропонує охороняти мед. Утім, у вінницьких кабінетах не під запис шепочуться про грант Євросоюзу, призначений на соціальні програми в області. — Вивезти найтяжчих інвалідів і за мінімуму зусиль створити на місці дитячого будинку-інтернату красиву картинку для західних спонсорів. Адже глядачі і читачі люблять трагічні історії зі щасливим фіналом. Нехай для екранного втілення цієї історії й доведеться ламати долі, живцем поховати кілька десятків осіб.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments