Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

«Амене»

12 жовтня, 2018 - 10:30

Дітям дорослі здаються такими старими, ніби за ними стоять гори, та й дитячий і юнацький сленг видає вік дорослих миттєво і з мінімальною похибкою, оскільки він застаріває разом із носіями, а ті нерідко не уловлюють цього. Одне покоління — і юний сленг вже пенсіонер. Проте, на моє переконання, є легке, щире і наївне питальне звернення, яке, одягнувшись у слова, сприймається часом однаково і дитиною, і дорослим. Мене в цьому мимоволі переконав один знайомий шестирічний хлопчик, який назавжди наймолодший серед своїх братів. Якщо він бачив, що когось з них приголубили, поцілували, то відразу так ображався, що і приховати не міг, повторюючи пошепки, інколи крізь сльози, «амене», причому одним словом і навіть без питальної інтонації, просто здивовано. З того часу «амене» стало синонімом вічного нашого прагнення до спілкування, ласки і визнання, інколи всього цього разом і одночасно. Причому багатьом так і не вдається накопичити тепло про запас, аби гріло щодня, якщо настане засуха від самоти. Знаю одну харизматичну компанію, де «амене» теж не потребує перекладу, а стало паролем, насиченим лише їм зрозумілим змістом, який не вимагає додаткового трактування й уточнення. Просто завжди — це для них сигнал до спілкування, а отже, до загального досвіду вражень. На одній із зустрічей, наминаючи домашній пиріг з гарбузовою начинкою, ми почали згадувати, кожна своє «амене».

«У мене не настільки ніжні спогади, — відгукнулася першою власниця великого будинку, яка розривається між бізнесом і трьома дітьми. — Дзьоб наточений, кігті гострі — ось що згадую, почувши, і зовсім не опоетизовую зворушливе «амене», інколи воно належить хижаку. Розповідаю: одну 18-річну дівчину зі злидарського минулого за рекомендацією взяла до свого будинку в прибиральниці, по суті, пожаліла перелякану, тихеньку худеньку дівчину і навіть не здогадувалась, якою махровою цікавістю та наповнена. Вона дуже швидко зметикувала, що плітки можуть стати тією валютою, якою зможе сплатити за своє місце в суспільстві.

І вона це чітко собі сказала, — їй не вистачало чоловічих грошей і якось непомітно стала наполегливо і винахідливо, як сформулювали професіонали, займатися «відчуженням прихильності». Ні, вона не намагалася впливати на чоловіка, це смішно, вона взялася за 17-річного мого Тьому. Сина втягувала в пастку, іноді «захлинаючись», даючи зрозуміти, що готова до всіляких жертвопринесень, але «золотою рибкою» якраз став син. Запідозрити хижачку в цьому худенькому і тихому створенні нікому б не спало на думку, але ж таке буває. Спочатку плітки про нашу сім’ю поповзли серед однокурсників сина, дійшли і до наших друзів, потім вона почала шантажувати сина, той, не маючи ще власних грошей, напозичався так, щоб заплатити за її «амене», а в її лексиконі це питання мало свою ціну, — що ми, дізнавшись, схопилися за голову. Звичайно, давно від неї відмовилися, але дівиця раптово спливла в нашому районі в іншій родині. Там теж є дорослий син. Не заздрю їм, все думаю, чи не попередити, що любовні кішки-мишки тихоні-пройдисвітки коштуватимуть їм пристойно. Тут нахабне, напористе, жадібне «амене». Це лише дурненьким дівчаткам потрібні елегантні вигадки, а юна інтриганка виявилася більш досвідченою і розумнішою за тих господарів, які її наймали. Сюжет начебто не новий, але ми тільки нещодавно виплатили всі борги сина, до того ж зігравши в домашній п’єсі головні ролі. Цього року навіть відпустку не брали».

Якось непомітно ця балаканина майнула у бік всіляких обманів, та й не дивно, схоже, наївність — найкраща якість для гри в гроші. Звичайно, тут захотілося мені пригадати свій досвід і розповісти, як мене обібрали в київській кредитній спілці «Турбота», але стрималася, сюжет хоч і вічний, та приївся, а результатів нуль, зараз від купи питань голова обертом. Так чи інакше кожен, або майже кожен виявляється ошуканим щодня. Розповім краще про зовні більш ліричну не таку витратну мою гру з банком. Це було десь у 90-ті, за часів, коли навіть важко зараз передати, з яким пієтетом промовляли ми слово «акція», мало не на смак відчуваючи принадні перспективи. Немов би ввімкнувши особисте «амене», вирушила тоді я, власниця однієї акції (50 зелених), на презентацію. Чудово пам’ятаю, як прапор банку, що висить у холі престижного готелю, того дня реагував на появу гостей, навіть на їхнє дихання. Витончено ворушився, він своєрідно грайливо вітався, тактовно не помічаючи трохи запобігливих і розгублених облич у багатьох. Перед ким? Швидше за все, перед хвилями нового часу — адже багато хто погано плавав, і не всі вже навчаться, до речі, що й довело останнє 25-річчя. Пам’ятаю: люди літнього віку взагалі при вході ніби набрали в легені повітря і забули видихнути. Одна картинка зберіглася чітко: реєстратор запропонував 60—65-річній парі фірмові теки з банківським досьє, так ті сором’язливо відмовлялися: «Нам і однієї вистачить, дякуємо». Спрацьовувала інерція вічної економії. Вони сіли в тихому куточку, літня жінка склала руки на животі, і обоє затамували подих, як перед кабінетом лікаря. Дуже скоро, навіть на аматорський погляд випадкових романтиків стало зрозуміло — триває гра, в якій і не планувалася участь мрійників, які при слові «акції» зачаровано завмирають від своїх фантазій, примарних надій, що повністю затьмарили очевидне: лише бажання бути причетним аж ніяк недостатньо. І можна шепотіти «амене» скільки завгодно — ніхто з потенційних злодіїв, що відчувають себе сьогодні ще більш упевнено і надійно, не почує. Вони вже давно з нашими грошима зіграли в своє — ставлю на все. Ми теж погралися, заплативши за «кидалово».

«Вчора навіщось дивився по ящику краєм ока щотижневе опоетизування світських розваг та пристрастей, — доповнив колега, — а між демонстрацією засмаги, дорогого взуття, оголених плечей, мерехтіла реклама вина. Як витончено лилося воно до келихів, як майстерно оператор уловив енергію, колір, здавалося, навіть аромат. Наступного дня, проходячи повз недешевого маркету, вирішив дещо прикупити, а також знайти у винному відділі пляшку, яку побачив у рекламі. Знайшовши, здивувався, ціна — скромна як на сьогодні. Досвід давно при мені, ось і вирушив шукати сомельє. Той не лукавив, виявився більш ніж чесним, сказавши — це погане вино. Просто, виклавши величезну суму за рекламу на заможному каналі, в передачі для багатих і про них, виробники розраховували саме на наївних мрійників, які думають: якщо у такому форматі рекламують, значить продукт гідний. Ви ледве не потрапили на їхній гачок. Треба ж, думав, що вже давно зняв рожеві окуляри, але, схоже, вони нікуди не поділися, як і шахраї, скажу по-своєму — розміру оверсайз. На всіх вистачить.

Обережніше з «амене»!

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments