Бачили очі, що купували
Самий химерний мій досвід найманого працівника припадає на перший рік перебування у Києві. Це був секс по телефону. Тоді, наприкінці 90-х, ці служби так ще не називалися. Використовувався евфемізм: чат-лайн. Насправді то і були телефонні чати для тих, хто мав вільний час, грубі гроші і необмежену самотність. На практиці ця екстравагантна робота виявилася нелюдськи нудною. Існувало чотири прописані по репліках сценарії. І уже десь на другій хвилині розмови з людиною було ясно, котрий із них слід застосувати. Відхилятися від обраного сценарію операторка права не мала.
Деформована свідомість гуманітарія цієї митті не може не активізувати уявлення про чотири базові сюжети світового мистецтва. Борхес їх описав, окрім інших. Самогубство бога – раз. Війна – два. Повернення типу Одисеї – три. Пошук типу аргонавтів – чотири. Зрештою, якщо пригадаєте своє сильно-приватне минуле, то повірите службам «чат-лайну»: яка з еротично-любовних пригод не відповідає кінець-кінцем одній із цих історій?
Але висновок натомість ще очевидніший. Все найінтимніше і найприватніше в нашому житті підлягає чіткій стандартизації. І тільки так воно нами переживається – як сценарій. Людська уява вкрай обмежена: все, як у людей або точно навпаки. Протокол або принципова від нього відмова – от і весь вибір.
Так, мені йдеться про готові сценарії. І про правильні висновки.
Коли після десятків років шлюбу полюбовно розлучаються двоє, котрі знесилили бути глянцевою картинкою «ідеальне подружжя». Коли запеклі чайлдфрі родять здорову щасливу дитину. Коли успішна людина радикально міняє професію, відмовляючись від вибудуваної кар’єри. Коли пропагандист(ка) вільного кохання живе у традиційному шлюбі в затишному будиночку за містом. Я щиро пишаюся ними і щаслива за цих людей. Вони надалися до того, щоб у середині вистави змінити спущений зверху сценарій. Навіть якщо ці здобутки водночас означатимуть певну утрату.
Аргонавти забулися на пошук руна. Одисей одружився з німфою Каліпсо. Єлена пішла в монастир. У Назреті прожив довге життя вправний тесля… Який тут правильний висновок? Як говорить мій улюблений кіношній персонаж Drop Dead Fred: «Якщо щось погано працює, краще відразу зламати». Хлопака не дуже розумний, але з ним не занудишся.
Згадала сюжет зі старої несмішної комедії. Жіночка вижила в авіакатастрофі, написала про те книжку і тепер гастролює з курсом лекцій про свій унікальний досвід. Вкрай роздратовані нею герої зрештою вибухнуть: «Ти нічого вартісного не зробила!!! Ти просто вижила в авіакатастрофі!!!»… Ексклюзивні досвіди, відхилення від протоколу – штука страшенно зверхня. По-людське зрозуміле почуття, коли біль від ломки сценарію має бути чимсь збалансованим. Якщо «все-як-у-людей» для того – добре, то «щось-особливе» – просто прекрасне. Я пережив щось, іншим недоступне. І я страшенно собою пишаюся. Я зміг! Навіть якщо просто випередив у часі своїх однолітків.
Я народила дитину в п’ятнадцять років (повір, їй буде про що розказати психотерапевту).
Я поборов рак (цінуй своє розумне тіло).
Я пережила смерть близької людини (на всіх нас це очікує, якщо вже не).
Я вижила в страшній аварії, живу відтак із фізичним болем (щиро тобі співчуваю).
Я вижив після спроби самогубства, живу відтак із фізичним болем (ти дебіл).
Майже всі протоколи, що супроводжують значущі життєві події – народження, смерть, весілля, пологи; їх звуть ритуалами переходу, в них всіх без виключення задіяна вода. Всяке нове, що впускають у світ, вимагає негайного очищення. Все нове загрожує гармонії і порядку (ладно, не порядку, але принаймні рівновазі життя), то воно мусить чимдужче інтегруватися в уже наявний лад. А рівновага – це завжди слідування готовим сценаріям: живи як годиться, живи як правильно. І можеш собі тихо і болісно мріяти, як одного дня ти звільнишся, збереш у наплічник улюблені книжки, поселишся в закинутій гірській хатинці і будеш по ясних днях літати над Карпатами на дельтаплані.
А з сексу по телефону мене звільнили, до речі. Пару тижнів, поки я працювала, мені щоночі повадився дзвонити чувак, розмова з котрий виходила весь час на один і той же сценарій. В ньому у мене було лише перші кілька реплік, далі – все його плачливі монологи. От одного разу я і не витримала: дуже непрофесійно порекомендувала йому дати мені спокій. Бо, як вдало пожартували Ільф і Петров, акторам чомусь дуже не подобається, коли їх вбивають у першій дії п’ятиактної драми.
Ексклюзивні досвіди, які позірно вибиваються з чотирьох базових сюжетів, вони по суті свідчать про людське, яке погано адаптувалося до нормального, функціонального світу. Зате добре знається на небезпечних ситуаціях. Занадто-от людське… А може, все просто зводиться до одного сценарію? До того, в котрому ти, якщо не виграв, то програв?
Я роблю правильний висновок. З понеділка розпочну нове життя… Ні, краще з першого числа... Тоді вже з нового року… Але це вже остаточно!
