Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

Бешкетниця у кавових тонах

5 березня, 2021 - 10:45

Могла б запропонувати - здивуй мене, але той, схоже, готовий завжди, більше того, вже знаю, що його кавове тіло з першого просмаження, з першого ковтка, зуміло своєю чарівністю зробити себе моїм фаворитом як на сьогоднішній ранок: захопити інтригою, яскравістю підтексту, кумедністю смакових піруетів, навіть певним нахабством, ніби по-своєму з філежаночки, де затишно влаштувався, прошепотіти: я хотів домогтися цього ефекту, і ось він - усе за моїм велінням. Зазвичай не хочеться коритися, але тільки не за ранковою кавою, якщо у кави є свій профіль (варіанти обсмажування), як мені пояснили фахівці, то, тут же вирішила, повинен бути і фас - це і є особисте сприйняття, коли я зустрічаюся вранці з напоєм. Зазвичай купуючи в гідних місцях, намагаюся з'ясувати, як же жило зерно до зустрічі зі мною, яке його дитинство, отроцтво, на якій висоті росло, (можу на пачці це прочитати), чи глибоке коріння в цього сорту, як, наприклад, в арабіки, чи хапало, що траплялося під руку з поверхні землі, чи ніжилося чи в оточенні люблячої фермерської родини, чи росло на різних плантаціях з дитбудинковою суворістю. Зустріч зі своєю реакцією і є відповіддю - роман почався не тільки з кавовою чашкою (для анаеробного побачення вже підібрала таке ж бешкетне горнятко), а й найбажанішою паузою - ніби біжу, біжу, і є лише один привід зупинитися - філіжаночка кави. Не уподібнюватимуся світським базікам, за якими інколи спостерігала, ті, начитавшись всіляких анотацій, із загадковим виглядом нарізують чужі фрази, подібні цим: округла кава з м’яким тілом і довгочасним соковитим після смаком, або шовковисте тіло, що залишає тривалий шоколадний спогад, або солодке тіло зі стиглим абрикосовим ароматом. Якщо щось подібне говорить кавовий знавець, то, звичайно, прислухаюся. Ось як зараз розмовляю з директором представництва «Гурме Кава Груп» - Аллою Козачевою, то вникаю і вчуся.

- Зізнаюся собі, що частенько навіть із певними знаннями і чітким розумінням, що хочеш отримати в кавовому відділі, тільки вдома дізнаєшся, кавова пил у тебе чи гідне зерно. Я давно шукаю каву з гучною кислотністю...

- Додам, знаючи тебе, - почула від співрозмовниці, - що ти хочеш відчути шарм і чарівність, чи то зацукрованих вишень, чи то кураги, може, фініка, сливи або ще чогось більш вишуканого. Наш анаеробний бешкетник, як ти його назвала, а нас в офісі повеселила, який пройшов ферментацію, а це хімічні реакції, які створюють у каві особливу, без доступу повітря, пікантність, але й вимагають особливої майстерності. При цьому можна отримати ще більш несподівані результати. І тому в чашку вона віддає немовби всю душу і такий яскравий каскад відтінків, я б сказала, не на щодень.

Причому навіть професіоналам анаеробної ферментації не так просто, начебто дослівно, її повторити, бо й техніка, і якість зерна, і майстерність - все це разом повинно співпасти, а зараз трохи обтяжу легкість захоплень і будь-яку ефемерну недомовленість і спробую пояснити,  чому новий дотик настільки соковитий. Тут є і свій сценарій, і свої виконавці - все це повинно, як я вже говорила, немовби одружитися, тому що процес дуже легко засушити, зморщити, зістарити, а кава теж любить молоде своє тіло, і навіть якщо підкинути в застояну воду сотні бульбашок - шампанського не створити, так і в цьому хімічному процесі. Від того і відчуття ранкового бенкету, яке у мене і в багатьох триває все життя, і це саме самодостатній час, мені здається.

- Одного разу, - тут же мені захотілося щось згадати, - у Гданську, в одному з приватних художніх салонів, господиня не продавала каву, а пригощала тих, із ким було приємно поговорити. Я пам'ятаю, сиділа в кавовому кріслі, створеному з кавового лушпиння, і це так мене підготувало до кавування...- але Алла мене одразу ж перебила.

- Давай не відволікайся, бо все згадувати можна довго, але в нашому сюжеті непотрібен ефект недописаного пейзажу, а ти ж хочеш отримати відповідь, як і за рахунок чого в одній чашці мешкає чарівність настільки точкова й без обману. Отже, фаховий пошук, відбір, обсмажування статусних зерен починається з вивчення теруару, - продовжувала вона.
Зізнаюся, і слова такого не знала. Теруар - це унікальна комбінація геологічних і кліматичних умов, які створюють і забезпечують потрібне середовище. Смак хорошої кави якраз і відтворює її теруар: регіон, де виросла, погоду в її рік, на якій висоті мешкала. До речі, ISLA - це бренд, а кава з жартівливим прізвиськом "бешкетник" в анаеробному виконанні, так ось, виросла вона на висоті 1950 м, що вважається пристойною висотою для хорошої кави за демократичною ціною. Про те, скільки всього трапляється з кавою перед тим, як вона опиниться в чашці, можна говорити нескінченно.

Найважливіший етап ферментації при анаеробному способі дозволяє при наявності, природно, майстерності вловити незвичайну бешкетну  грань. Анаеробна ферментація дає багато нюансів. ЇЇ теж не можна назвати ідеальною, тому що в кожного врожаю є свій потенціал, і треба його вловити й підлаштуватися. Головний ризик - переферментувати  каву, й тоді вона може набути різкого оцтового, алкогольного, хімічного відтінку в смаку - ось у цьому і вся майстерність. Звичайно, професіонали шляхом проб і помилок визначають оптимальні умови для ферментації зерна й намагаються підтримувати стабільність цього процесу, щоб щоразу отримувати більш якісний продукт, але можу сказати, що точно повторити дуже важко. Це живий процес. Але головний результат - ранкове задоволення.

Вона далі мені розповіла, що анаеробне знайомство так захопило її, що Алла почала експериментувати вдома з випічкою свого хліба. По суті, випічка хліба - це теж хімічний процес і ферментація по-своєму. Я дізналася, як вона вирощувала цю закваску для хліба. Вісім днів старанно житнє борошно поливала водою, стежила, як за малою дитиною, за процесом, і коли нарешті змогла приступити до випічки, навіть не очікувала отримати такий ефектний хліб. Ще вона додала в нього зернятка, родзинки, горішки. Мене пообіцяла при наступній нашій зустрічі пригостити.

Насамкінець я думала: поставити чи ні таке традиційне й однотипне запитання, його завжди ставлю жінкам. І відповідь майже завжди однакова. Ну, думаю, спитаю.

- Про що ти мрієш? - мимоволі подумала, що зараз почую відповідь про дітей і освіту, щось іще в цьому дусі, що хвилює завжди.

А почула від неї, що вона мріє полетіти на Балі в «Храм кави». Цей дивовижний розкішний парк, я б сказала, вражаючий заповідник.
Навіть подивившись на картинки в інтернеті, можу стверджувати, що порівняти ні з чим. Ці всі ландшафтні вигини, кавові сади, фентезійні будови, меблі - все це, природно, в тонах самої кави. Яка кавоманка не мріяла б побувати у Храмі гімну кави.

- Давай, може, і зберемося туди колись, - запропонувала Алла.

Я її трохи охолодила:

- А що, ти вже зробила щеплення?

Тут ми трохи засмутилися, але ненадовго. Бо ж добре, коли у людини є мрія, нехай цього разу з флером кавових зерен.

Газета: 
Новини партнерів