Мистецтво — саме життя, і воно безсмертне.
Оскар Уайльд, англо-ірландський поет, драматург, письменник, есеїст

Букет легкої поведінки

13 жовтня, 2017 - 12:00

Коли ми втомилися від стихійного хороводу в dress-sharing (обміну речами), що випадково виник після недільного родинного сніданку, ніби жартома, але, як вийшло по ходу п’єси, насичуючись нашою прагматичністю групового аналізу гардеробного активу, зізналися відверто одне одному — оновлюватися все важче, а шафа тим часом заповнена вщерть. І що прикро — там майже всі речі у відмінній формі, але не зрозуміло чому... стали на один-два розміри менше. Це лише легковажним дівчаткам потрібні елегантні вигадки, а нам потрібні стійкі продумані речі, але такі, щоб, не втомлюючись ні на мить, розповідали лише про тебе. Власне, найскладніше — творчо тримати свій стиль нашого дивного життя, коли близькість холодильника, як і раніше, охоче псує фігуру, при цьому там частенько буває майже порожньо. Один дотепний man із сусіднього під’їзду якось сказав мені, що живе за принципом — сіль, перець і хлист за смаком. Сталося так, що цей відважний сперечальник та уїдливий полеміст абсолютно несподівано і мені згодився, навіть здивувалася — як це раніше його не помічала. Ну, пробіжить мимо, кинувши навіщось на ходу «заснули в демократії, прокинулися — в диктатурі», або, побачивши мене минулої неділі в класному одязі, усміхнеться, що «дзьоб наточений, кігті нагострені». Дивний якийсь — ми тут лише в домашньому архівному колі себе пробували, натхненно шукаючи перед дзеркалом у так званій свідомій моді, а він, ніби уловивши, відразу — дзьоб, кігті... Та все ж, коли всі або майже всі зайняті репостами і лайками в соцмережах, кокетуючи і дотепно висловлюючись там пропорційно своєму розуму та віку, а інколи й всупереч, уміння парадоксально жартувати, незлобно і завжди легко кепкувати вже майже рідкість — і вона тонізує. Руйнує, а його слова теж нудьга, порок і злидні. І додав, що за статистикою ми робимо 22 000 вдихів на день і хочеться дихати не в скотинячому суспільстві.

Своєму 10-річному онуку пан Стас ще при народженні дитини розробив бенефіціарну схему — розмір непоганої винагороди, коли виросте, буде цілком залежати від поведінки хлопчика. Тоді він ще не знав, як швидко застаріє його стратегія — сьогодні вже і дача продана, і хатня робітниця давно звільнена. Життя поламало плани, коли його обікрали в одній київській кредитній спілці, а він ніби й не знав, що тиф і лебеді одного творця. Обікрали, як він висловився — високовольтно, але від цього його дотепність не потьмяніла, на відміну від гаманця, звичайно. Він навіть любить пофілософствувати на вічні теми і переконаний, що візуально-сценарно вже все було і певна середньостатистична симетрія існує з тих, хто по життю несе руйнування, і тих, хто на основі цього набуває свого колючого досвіду, в його випадку — декілька програних судів у спробі домогтися справедливості. Не знаю точно, але здається, йому пояснили, що гроші він довірив добровільно, а злодії на те й злодії, аби працювати без вихідних, за принципом — погано лежить, значить їх шанс, і він сам проситься до рук. Якщо немає диявольського чуття, а старомодної довірливості через край, то всі життєві стусани — за свій рахунок. Така, здається, симетрія, це вже я йому сказала. Нещодавно він, художник за професією, здивував своєю пародією на відому картину авангардиста «Голова чоловіка на порозі старості». У ній удосталь насміявшись над собою і своєю грошовою зеленню, яку втратив, і тим самим ніби оновившись, обтрусив запилені думки, і знову доволі дивно пожартував «апельсин вранці — золото, а ввечері — свинець». Скажу відверто, не завжди уловлюю його гумор і тому запитала — що ж його зараз надихає, може, манера одягатися, на поверхні — динамічна розкутість в одязі. Відповідь була в його стилі: «Ні, це просто стусан депресивної ностальгії. І знаєте, допомагає. Боюся одного — стосунків, у яких стліває мертвий час. Тікаю відразу». Погодилася, що деякі речі розумієш набагато краще в конфлікті, ніж за тихою бесідою, і спробувала дізнатися, з чим він зараз шепочеться або конфліктує, природно, окрім собаки, який, підтвердять усі, абсолютний жайворонок, чого і всьому будинку, схоже, бажає. Недовго думаючи той пояснив: «Собаці зобов’язаний ранковими пробіжками, а шепочу з травами. Якщо мовна гра починається для вас із заголовка, ви самі казали, я запам’ятав, то я — не жадібний, не егоїстичний, не хитрий, щоправда, часом блефоман, знайшов собі віддушину — тиху, ніжну, ласкаву, запашну. Бавлюся травичкою, тільки не придумуйте викривлений сюжет — вирощую лише корисні трави, причому не виїжджаючи на дачу, яку, до того ж, давно продав. Мої трави — міські мешканки — влітку ластяться до сонця на балконі, а зараз у розумних горщиках. Звичайно, все можна купити, але мої особливі, вони справжні панянки. Всю свою любов віддаю в’яленим помідорам і травам — тут потрібна і дозована вологість, і особлива цукристість комбінації, ніби знають усі ноти щастя».

На кухні мого сусіда відразу впадає в очі плакат з текстом, що визначає програму господаря. Ось що прочитала: «Рву свіжу зелень за хвилину до подачі, і це неймовірно приємно та красиво. Люблю не купований аромат. Вирощуючи свою зелень, я щодня підживлюю не лише тіло, але й душу. Проведене в Нідерландах дослідження показало: робота на городі, навіть такому легкому, знижує стрес у 86% випадків. Британські, американські та китайські вчені також рекомендують вирощування овочів як один із засобів терапії психічних розладів. Хай живе совок і сапа!». Гуляючи по цьому милому городику, із задоволенням запам’ятовувала: ось кервель — один з фаворитів французької кухні, тархун — з ним усі страви від омлету до курки пожвавлюються, листова гірчиця для соусів, чабер, родич чабрецю, розбурхує сильним перцевим ароматом і приносить користь травленню, шнітт-цибуля для салатів... Якась зелена рапсодія, зелене танго, і у всьому цьому імпровізованому букеті було щось сюрреалістичне, а ось фарширований помідор зі свіжою травичкою, волоськими горіхами та грейпфрутом був чудовий. Він ще розповідав про те, як садити і ростити, який інвентар придбати, але я не особливо клопоталася, і вже майже не почула, як використовувати правильно дренаж, як піклуватися в суху погоду, як грати з тінню...

Я вже придумувала заголовок, і в думках почала писати свій матеріал, із задоволенням відчуваючи делікатний присмак кервелю. Він теж, звичайно, увійде до газетної замальовки. Все по-хазяйськи, все в дім. Десь я вже, здається, чула це, не пам’ятаю. Натомість, нюхаючи подарований букетик вічної молодості, з кервелю, тархуну і габера, зрозуміла — на осінню нудьгу має право лише той, хто може за неї сплатити. У мене інші плани.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments