А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Битва за Україну

«07-12.10.2016»
12 жовтня, 2016 - 20:13

Спробуйте зрозуміти економічні програми наших партій. Ні, про остаточну перемогу над корупцією неодмінно є в кожній, загальні слова про інновації, як і про вектор руху: ліворуч — на захід, праворуч — про примирення зі східним сусідом, або до себе — глибинне буріння до самого коріння, як у правих радикалів. Але ось кінцева мета цього руху... Я не про суспільство загального благоденства — якщо не комуністичного, так європейського раю, щоб як у людей. Ну, хто про це не мріє. Я про базисні принципи економіки, про економічну модель, за рахунок чого це суспільство загального благоденства, крім знання української мови і безвізового в’їзду до Європи, звичайно, житиме? Ну, там, ліберальний капіталізм, скандинавський соціалізм... — визначтесь нарешті, панове політики, якщо не в масштабах всієї країни, так хоч б у рамках своєї партії визначтесь.

Я б не наполягав на відповіді на це питання, але днями наша доблесна Рада вкотре  продовжила мораторій на продаж землі, і, щоб відволіктися від великих партій, що не вважають себе популістами, наприклад, навіть маленький, і такий нібито просунутий, вчора ще з Майдану, Демальянс і той в лавах єврооптимістів, що увійшли до нього, не продемонстрував одностайності. Лещенко «проти», Заліщук і Найєм — «за». Панове, так про що тоді взагалі ваша партія, в чому ваш єврооптимізм, якщо в такому питанні, як власність на землю, ваша партія не має чітко певної позиції? Партія поїздок до Брюсселя і Вашингтона? Так це не партія, а туристична група, хай у вашому випадку це і політичний туризм.

Не люблять наші політики заглядати в майбутнє, не люблять планувати наперед. Прожити б один день, пересидіти до наступних виборів або потусуватися красиво, правильно перед виборами вибрати політичний проект. А замість реального плану створення в Україні конкурентної економіки, здатної прогодувати хоча б 40 з маленьким хвостиком мільйонів, що залишилися, суспільству пропонуються дискусії з минулого — про те, хто, ми чи наші сусіди, більший «народ-жертва», мовне питання; а кого не вистачає навіть на це, той, як депутат від мого мажоритарного округу Євген Рибчинський, люблять поговорити про те, що від всіх наших бід, лише і потрібно, що прапор перевернути. Річ у тім, що на головні питання їм всі чверть століття нашої незалежної історії просто нема чого сказати.

Поки Рада виявляла рідкісну одностайність, ще на рік подовжуючи право земельних олігархів і місцевих чиновників безкарно грабувати власників земельних паїв, ЗМІ і соціальні мережі обговорювали переважно заборону гастролей російських виконавців і візовий режим з Росією. Ніби цей візовий режим не стане, навіть  ухвалений, ще однією «стіною Яценюка» — нам і п’яти років не вистачить на те, щоб юридично і технічно його організувати, не кажучи вже про те, щоб профінансувати. Та залиште ви введення візового режиму Путіну, він і сам його нам, щоб покарати, найближчим часом введе. Зате не виглядатимемо, як зі «стіною», перед всім світом безглуздо. Я вже не кажу про шкільну задачку про басейн — якщо щось з одного боку втікає (а це наші мільйони трудових мігрантів, що залишилися без роботи в Росії), то воно обов’язково повинне з другого боку витікати. Отримаємо безвізовий з Європою, тоді нам не те що чорт, а сам Путін не брат.

Заборона російських книжок, фільмів, пісень (не лише тих, в яких так чи інакше пропагується «русский мир», але так хитро вивернути в законі щоб усіх), божевільні, хоча, слава Богу, наразі не винесені на голосування законопроекти про перевертання прапора або перейменування Росії на Московію, як і сумний кириленківський Закон про мови в березні 2014-го, — все це значною мірою інспіровано ззовні, у тому числі і з подачі наших власних Медведчуків, щоб створити на порожньому місці черговий конфлікт, щоб виставити українську владу неадекватами, щоб змусити не лише розчарованих радикалів, але навіть вдумливу частину виборців відвернутися від неї. Їх інструмент — підмінити конструктивний дискурс про сьогодення і майбутнє України, про те, яку Україну ми хочемо і як збираємося будувати, безглуздою дискусією про десятки другорядних питань, в яких загальнонаціональний консенсус недосяжний. І ми — виборці, і, здавалося б, проукраїнські і проєвропейські політики, внаслідок добре відомих наших слабкостей, охоче граємо в цю гру. Завдання Путіна — не перемога проросійських сил в Україні, а подальша радикалізація суспільства, в умовах якої головною загрозою є навіть не поглиблення і створення нових внутрішніх розколів, а маргіналізація українців, прихід до влади всіляких популістів, і, як кінцева мета — економічний і соціальний колапс, руйнування країни. Там, на Донбасі, лише відволікаючий маневр. Головна битва за Україну розпалюється тут. І саме тут ми як ніколи слабкі.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments