Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Чому вони зраджують?

12 листопада, 2018 - 11:50

В одній хорошій-хорошій кіношці жінка, яка роками заміжня за серійним адюльтерщиком, задається саме тим титульним питанням. Вона блукає місячної ночі, розпитує когось про це принагідно. Один чоловік (з породи її ж мужа, до речі) відповідає: «Чому чоловіки зраджують? Бо бояться смерті, певно». Жінка повертається додому і зранку вітає блудного судженого фразою: «І ти теж умреш, Коста». Криза в їхньому шлюбі зійшла на стук кулаком по столу і спільний мирний сніданок. Бо, куди і як високо не стрибай, ти теж умреш, що ж тут не ясно. Два наочні акти непокори: порядної італійської дружини перед її Богом даним чоловіком і блудливого чоловіка перед Богом даною смертю.

В цьому смішному насправді сюжеті смерть і подружня зрада стали поруч, бо об’єднує їх сильна емоція, з ними пов’язана, і відчуття непримиренної таємниці, що спокушає. І тут я відкриваю недавно перекладений українською американський нонфікшн-бестселер і читаю десь ближче до початку: «Таємниці дають нам змогу почуватися сильними, вагомими, вільнішими і не такими вразливими». Вразливими, правда? Подружня зрада – це спосіб не бути вразливими? Невже це і є правильна відповідь на питання, чому люди, які довго і старанно вибудовували партнерські любовні стосунки, зраджують один одному? Відповідь правильна, либонь, але неповна. Треба, здається, продовжувати ту розумну книжку читати.

Естер Перель – практикуючий психотерапевт і антрополог – багато років збирала і досліджувала історії романтичних зрад. У результаті з’явилася потужна і важлива книжка «Скок у гречку. Переосмислення подружніх зрад» (К.: BookChef, переклад Любові Пилаєвої). Як на мене, це її дослідження було б ідеальним подарунком на весілля. Перель розповідає, що коли до неї звертається пара, яка готова осмислювати зраду, працювати над збереженням союзу і заліковувати вдвох (але кожен – свої) рани, то вона вітає їх фразою: «Ваш перший шлюб скінчився. Чи хочете ви взяти другий шлюб разом?». Складне питання. Адже є один направду очевидний момент в зраді, який стає очевидним за умов, що ніхто не бере на себе роль праведного судді в цій ситуації. Є зрадник, є жертва зради (за відсутності найкращого визначення залишається та жахлива «жертва») – і вони обоє мають з того всього болісний травматичний досвід. Тепер треба вчитися жити з фантомними болями від ампутованої взаємодовіри, щонайменш.

Але чому ж той «перший шлюб» конче має колись і якось закінчитися? Де поділося віддане кохання до скону?    

Шлюби історично ніколи не були осередком романтичного  кохання, а натомість – соціальним і економічним контрактом. Зрада була порушенням умов контракту, так із нею і працювали, як зі статусною образою. Моногамія – це одна людина на все життя, так воно було.

Потім щось змінилося: моногамія – це одна людина за раз. Ідеться насамперед про шлюбний вік і його зростання. Перель використовує дві метафори – «наріжний камінь» і «замковий камінь», вдало. Каже, що шлюби раніше – початок дорослішання, люди парувалися замолоду і разом вибудовували свою особистість на цьому ґрунті, зокрема. Тепер шлюб позначає «кінець будівництва», і копулюються пари з двох самостійних дорослих індивідів. І чого вони хочу один від одного? Поваги, піклування і розуміння. Шлюб діє на ринку емоційного капіталу, і емоційна залежність тут править за валюту.

Зради не стали частішими, вони стали боліснішими. Бо відтак це завжди питання довіри до себе, а не до партнера. Зрада б’є по самооцінці, яку ми міцно прив’язуємо до успішних практик взаємного емоційного обслуговування. «Що зі мною не так? Що я зробив неправильно? Чому він мене більше не любить? Чому вона мене більше не хоче?». Знайомі питання, правда ж?  

Зрада стає у такий спосіб «хворобою сучасності», занадто травматичною, болісною, не смертельною, але і невиліковною, що характерно. Багато її клінічних симптомів розповсюджуються на ті сфери нашого життя, які раніше романтична зрада не зачіпала, от в чому справа. Зрада означає комунікативний колапс. Любовна зрада тримається на сексуальному бажанні, потаємності, це все так, але важить якраз третій елемент – емоційний зв'язок; і стосується він всіх (трьох щонайменш) сторін.

Зрада (даруйте за парадокс) – це завжди про взаємність, а от любов (даруйте за скептицизм) – уже ні. 

Людина, яка переживає зраду, переживає втрату пам’яті, точніше конфабуляцію спогадів. Реакція на зраду – оніміння, а відразу по тому – купа детальних і непотрібних питань до другої сторони. «Як? Де? Коли? Тобі було добре? А їй/йому? В чому ти був одягнений? Як він/вона посміхалися?». Це спроба реконструювати своє минуле відповідно до нової інформації, і ці реконструкції – завжди робота з хибними спогадами про подію, в якій ти безпосередньої участі не брав. Одна з пацієнток Перель каже, що нагадувала собі глядача в кінотеатрі, де на великому екрані демонструють її минуле, а поруч на моніторі – минуле зрадника, і тепер вона має через монтаж узгодити ті картинки. От він привітав її з днем народження, от вона щаслива, а от він в туалеті сексимеситься з коханкою.

Біда в тому, що нас визначають спогади і наші уявлення про минулий життєвий досвід. Зрада – не лише втрата минулого, це буквальна втрата свого унікального Я. «Хто Я? – Зраджена дружина», і живи тепер із цим: «Літак розбився. Хапай тих, хто вцілів, і втікай, не озираючись».

Проблема якраз в тому, що вцілілих після зради не залишається. І втікати сенсу не має: зраджують всі і всюди. Чимало речей ми сприймаємо за зраду, хоча за фактом нею вони не є. Зрада можлива навіть у відкритих поліаморних стосунках – максимально здавалося би безпечному для «авіакатастроф» просторі. Перель дає поради, як відновити стосунки після такого потрясіння. Але насправді говорить про річ, безкінечно важливішу.

Ми живемо у світі, де емоції стали капіталом, вимоги до них – це вимоги до фінансових потоків на ринку. Творяться на цьому ґрунті нові системи і класи, і отож завжди будуть ті, у яких достаток і надлишок, і декласовані (деемпатовані, даруйте) елементи. І на горизонті – нова класова ворожнеча, і от-от почне шастати Європою привід світової романтично-еротично-шлюбної революції. І не мрійте до того не дожити.

Перель каже, що як сімейний терапевт перше, чому вчить зрадника і зрадженого – ставити правильні питання. Саме коректно і повно сформульовані питання доможуть їм пережити емоційний і когнітивний крах. Отже, питання: чому вони зраджують? – А відповіді  точної немає. Мабуть, це таки неправильне питання. А може так: що у нас забрали, коли нам зрадили? Збитки, а не драми – каже Перель про романтичну зраду, і пише про це дуже чесну книжку з про регулювання емоційних потоків на шлюбному ринку.

«І ти теж умреш, Коста». Каже та жінка з кіна. Мабуть, треба корекція: «І ти все одно збанкрутуєш, Коста». Так, тепер правильно.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments