Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ - нацією, країна - державою
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Чи може українська жінка «мати все»?

25 лютого, 2016 - 20:04

Сучасний світ через тероризм і війни швидко скочується до абсурдного нелюдського існування. Зарубіжні та місцеві ЗМІ левову частку своїх інформаційних програм присвячують смертям у найрізноманітніших комбінаціях та ситуаціях. Оця «зачарованість на смерть» стає лейтмотивом нашого існування. Принаймні тут, в Україні, це вже добре відчувається.

Проте, на щастя, ще залишились лакуни справді «людських» проблем, пов'язаних із повсякденним життям. Ці проблеми різноманітні, різнорівневі та по-різному важливі для сучасної людини, але вони саме людські, вони не про смерть, і вже тому цікаві й корисні. Навіть для психологічного розвантаження. Серед таких життєво-позитивних, смію стверджувати, Я про «класичні» феміністичні проблеми.

Свого часу у європейській та американській пресі наробила чимало шуму стаття високопосадовиці з Вашингтону Енн-Марі Слотер про неможливість жінки «мати все». Мова йде про можливість/неможливість для жінки у сучасному (мається на увазі, звичайно, цивілізований) світі мати хорошу сім'ю та престижну роботу одночасно.

Деякі вітчизняні видання наприкінці 2015 року передрукували статтю Енн-Марі Слотер, при цьому переважна більшість українських ЗМІ, що відреагували на вказану статтю, переможно оголосили кінець фемінізму. Проте піднята проблема для 99% українських жінок та, думаю, приблизно для 50% жінок у США знаходиться та вирішується зовсім у іншій площині. І з гарантією не зводиться до "кінців" будь-яких "ізмів", тим більше фемінізму. (До речі, якби фемінізм закінчувався кожен раз, коли черговий "бдітєльний" борець за чиїсь там "скрєпи" це оголошував, жінки і до цього часу і в цивілізованому світі тільки й знали б, що вишивати хрестиком…).

Проблема полягає не в тому, що сучасні жінки зрозуміли неможливість без жертвування сім'єю виконувати роботу найвищої кваліфікації та гармонійно поєднувати дім і кар'єру та знизили рівень своїх домагань. Головною, так би мовити, антропологічною проблемою для дуже багатьох жінок, принаймні, українських, є те, що вони навіть і не намагаються бути особистостями із власними життєвими стратегіями та професійними амбіціями, і суспільство підтримує їх у цьому, активно промиваючи жіночі мізки різноманітними байками про "справжню жіночність", традиційну правильність, "святу" жертовність та почесну "завжди вторинність".

Та й хіба лише у жінок, які зробили стрімку кар`єру, виникають проблеми з дітьми чи чоловіком? У традиційної "домашньої" жінки їх немає? Хіба наші правильні „берегині”, які пливуть по визначеному життєвому руслу, не натикаються на підводні рифи непорозумінь із дитиною-підлітком чи не страждають від чоловіків-п`яниць? Чому ж тоді налякані фемінізмом деякі українські ЗМІ та борці за чистоту моралі не кричать про крах традиціоналізму, коли у традиційній сім`ї чоловік п’є, б’є, гуляє, а син у перспективі - в тюрмі?

Отже, чи насправді фемінізм зазнав фіаско через те, що успішні жінки зрозуміли, що у житті потрібно пожертвувати сім`єю заради успішної кар’єри та «відступили»? А може проблема лежить дещо в іншій площині? Можливо, вона саме й полягає у тому, що (наприклад, в українському варіанті) жінка-непрофесіоналка в суспільному житті залишається такою часто-густо і в сімейному. На жаль, таких досліджень немає в Україні.

Проблеми ж американської авторки зовсім іншого рівня. Вона намагається шукати можливості виходу з конкретної ситуації, коли увесь режим роботи високопосадовців допасований виключно до чоловіків як таких соціальних суб’єктів, для яких сім`я й діти завжди існують як цінності другого чи ен-рядного плану. Адже такий розклад притаманний кожному класичному традиційному суспільству.

Вочевидь, проблема  американської високопосадовиці не має нічого спільного з українським варіантом вічних суперечок між традиціоналістами та модерністами у ґендерних питаннях. Ось як сама авторка цієї гучної статті пише про те, чому виникла персонально для неї така серйозна проблема: «Пропрацювавши півтора роки першою жінкою-директоркою з планування у Державному  департаменті США - на посаді-мрії, я якось перебувала в Нью-Йорку на щорічних зборах міністрів закордонних справ та глав усіх держав ООН. Але водночас не могла не думати про мого 14-річного сина, який 3 тижні тому пішов у восьмий клас і взявся за старе - не виконував домашніх завдань, зривав уроки, завалював тести з математики та ігнорував дорослих» Енн-Марі Слотер пропонує і досить оригінальний спосіб вирішення цієї проблеми: «Найкращий спосіб поліпшити життя жінок і подолати те, що Вульферз та Стівенсон окреслили як «новий ґендерний розрив» – який вимірюється благополуччям, а не зарплатою – це закрити розрив лідерства: обрати жінку-президентку і 50 жінок-сенаторок, забезпечити рівне представництво жінок у корпоративному секторі та судовій системі. Тільки тоді, коли достатня кількість жінок здобуде владу, ми зможемо створити справедливе до жінок суспільство. Власне таке суспільство буде справедливим для усіх». Схоже на утопію? А між тим авторка. як видно із тексту. прекрасно знає реальне життя з його негараздами.

Роздумуючи над принципами, що діють у цивілізованому світі в плані персональної позиції його лідерів та їх ставлення до сім’ї та близьких, Е.-М. Слотер пише: «Чому ми маємо заохочувати лідерів, які уникають особистої відповідальності? Може, лідери, які б більше часу інвестували в родину, краще розуміли б ціну власним політичним рішенням – чи то з питань війни, чи то соціального захисту – та їхній вплив на життя окремих індивідів».

При перегляді деяких коментарів в українських ЗМІ виникало враження, що цій високопосадовиці довелось покинути Білий дім і піти прямо у двірнички чи прибиральниці, бо потрібно ж було в сім’ю приносити хоч якусь копійчину та дітей доглядати! А між тим, вона залишилась «всього лише» доктором (!) у престижному виші.

Нам би і нашому по-українськи дуже поміркованому фемінізмові, який скоріше є не фемінізмом, а здоровим глуздом жінок і чоловіків з певним рівнем культури, які думають над проблемами сучасного світу, їхні проблеми! Коли вони будуть такі і у нас, тоді і справді можна буде говорити про ґендерно збалансоване суспільство, побудова якого, як відомо, є однією з умов вписування України у спільний простір Євросоюзу.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...