Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Чи й справді українці такі нещасні?

20 березня, 2019 - 19:12

Українці належать до найнещасніших націй світу. Це однозначно випливає з рейтингу, який міститься у доповіді Організації Об’єднаних Націй World Happiness Report 2019. У цьому рейтингу, який охоплює 156 держав і сформований за підсумками 2016-18 років (я спеціально беру узагальнені за кілька років дані, а не самі лише торішні показники), Україна розташувалася на 133-му місці – між Чадом та Ефіопією. Водночас Україна – найнещасніша у Європі. А найщасливішою країною земної кулі стала Фінляндія. До десятки найщасливіших країн світу також увійшли Данія, Норвегія, Ісландія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція, Нова Зеландія, Канада й Австрія. Ізраїль на 13-му місці, США – на 19-му, Чехія – на 20-му, Польща – на 40-му, Росія – на 68-му, Сомалі – на 112-му, Ірак – на 126-му, Південний Судан – на 156-му.

Автори доповіді, вираховуючи рівні щастя, враховували шість чинників: ВВП на душу населення, тривалість життя, щедрість, соціальну підтримку, а також свободу і корупцію в плані їхнього впливу на прийняття важливих життєвих рішень. Кожен із цих показників оцінювали за десятибальною шкалою і по тому виводили середній для країни бал.

Чи можна вірити цьому рейтингу, складеному знаними західними експертами? Як на мене, лише частково. Бо ж, скажімо, в ньому Грузія й Україна фігурують як члени СНД. Добре, наша держава тільки торік вийшла на фінішну пряму виходу з цієї організації, але ж Грузія полишила СНД ще 2009 року! Чи, скажімо, яким чином були здобуті дані про Сомалі, якщо такої держави де-факто не існує (центральний уряд контролює лише меншу частину сомалійської території, інші частини – Сомаліленд, Пунтленд, Хіршабелле тощо – або проголосили ніким не визнану незалежність, або перебувають у руках радикальних ісламістів, які ведуть війну з усіма на світі «невірними» та «відступниками»)? Я вже мовчу про прибережні населені пункти, які нерідко контролюються сумнозвісними сомалійськими піратами (до речі, здобич останніх експерти включили до ВВП Сомалі)?

З іншого боку, певні тенденції та приблизні оцінки доповіді ООН World Happiness Report 2019, безумовно, варті уваги. А тому доцільно уважніше придивитися, яким же є підґрунтя характеристики України у доповіді як однієї з найнещасливіших країн світу та найнещаснішої у Європі, причому підґрунтя як об’єктивне, так і суб’єктивне.

Спершу – про суто об’єктивні чинники. До них належать ВВП на душу населення та тривалість життя. З цими показниками в Україні справді кепсько, особливо з тривалістю життя у порівнянні навіть із колишніми країнами з комуністичними режимами Центрально-Східної Європи. Що ж стосується ВВП, то варто враховувати, що за різними оцінками, від 30% до 50% української економіки перебуває або в «тіні», або на її грані, отже, навряд чи вироблений там ВВП можна врахувати повністю. Ба більше: до ВВП не входять кошти, надіслані та ввезені заробітчанами. А з усім цим (плюс т.зв. «сімейна економіка», тобто вирощувані на городах бабусями кріп, петрушка, картопелька, соняхи тощо) в підсумку виходить усе ж таки дещо вищий рівень доходів на душу населення, відтак вищий життєвий рівень, ніж враховано в Доповіді ООН. Звісно, тіньова економіка – це погано, але…

Тепер про чинники переважно суб’єктивні. Це – щедрість і соціальна підтримка. Зрозуміло, що на тому рівні, на якому були вони у 2014-15 роках, зараз щедрість і соціальна підтримка не перебувають внаслідок зубожіння та розчарування переважної частини суспільства, проте без них не вдалося би створити досі потужний волонтерський рух і зупинити російську агресію на сході України. Тож знов-таки виникають певні сумніви в науковості оцінок західними експертами цих чинників в українському суспільстві. Втім, якщо вести мову про соціальну підтримку з боку влади, то все, на жаль, правильно.

І, нарешті, про чинники суто суб’єктивні, тобто про оцінку самими українцями свободи та корупції в плані їхнього впливу на прийняття важливих життєвих рішень. З Доповіді ООН випливає, що свободи робити життєво значущий вибір в Україні менше, ніж у М’янмі чи Уганді, не кажучи вже про Киргизстан чи Китай, Філіппіни чи В’єтнам…

 Але, попри зазначені «нюанси» Доповіді ООН, безумовно, українці в більшості справді почуваються якщо не нещасними, то не надто щасливими. А чому? Як на мене, на важливу складову відповіді на це запитання вказують результати торішнього опитування Соціологічної групи «Рейтинг», в якому українці вказували, що саме приносить їм радість. Виявилося, що до першої п’ятірки «чинників радості» належать родина, діти, друзі, подорожі та спілкування з природою. Не відчуває радості ні від чого тільки 1% опитаних. А водночас телебачення катастрофічно втратило свої позиції: якщо ще у 2009-2011 роках перегляд телевізору стабільно потрапляв у першу п’ятірку «чинників радості», то сьогодні це – середина другої десятки. Як на мене, головним тут є різке нагнітання кількості «чорнухи» на майже повністю олігархічному телебаченні України та деградація рівня знань про свою країну і світ ведучих і телекоментаторів. Дія цих чинників надзвичайно посилилася в останні два роки, коли фактично – задовго до її офіційного оголошення – розпочалася виборча кампанія. Кандидати та їхні представники змагаються між собою, хто виллє більше бруду на конкурентів (і на стан країни також), а найвеселіший із кандидатів просто насміхається, до того ж вульгарно, над геть усім й усіма, крім себе, рідного. Я вже не кажу про телеканали, які належать представникам «п’ятої колони» і на яких про Україну й українців нерідко розповідають таке, за що в сусідній Росії (яку вихваляють на цих каналах) і власники, і коментатори, і редактори давно сиділи б за ґратами…

Не лише телебачення, а й Інтернет, і друковані мас-медіа слабують на «чорнуху», за рідкісними винятками. Нині ж до цього долалася передвиборча агітація на вулицях і площах українських міст, і поширювання «компромату» (де правда змішана з брехнею) тисячами й тисячами «агітаторів». І без того не надто оптимістичні настрої (бо ж безупинний ріст цін і тарифів не надихає нікого, крім олігархів і корумпованих чиновників) відтак стають ще менш оптимістичними, а протидіяти цьому ані влада, ані громадянське суспільство, ані мас-медіа не вміють чи не хочуть. От і маємо те, що маємо.

Ясна річ, вийти з цієї ситуації непросто. Тут потрібні й об’єктивні зміни, і суб’єктивні трансформації. Нарешті, українці мають самі, як у 2014-15 роках, усупереч усьому, відчути власну силу та докласти власні мізки й руки до зміни країни на краще, а не віддавати свої долі на виборах на відкуп різного ґатунку пройдисвітам, щоби потім почуватися ще нещаснішими…

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments