Цивілізоване варварство
Знайомий історик розповів мені, як нещодавно виявив, що у Новому Місті на Старосамбірщині наприкінці 18 ст. в переліку нерухомості були костел і костелик. Через 20 років після приходу австрійської окупаційної влади, залишився хіба костел. Зникло і дві грекокатолицькі церкви із трьох. Наша свідомість після комуністичного терору має надто високий поріг чутливості, а тому звикла обирати менше зло. Імперія Габсбургів, яка керувалась доцільністю і холодним серцем, змінила Галичину до невпізнання як культурно, так екологічно,видаючи це за поступ. Їй було байдуже до скарбів, що залишили попередні покоління аборигенів. Відбулася зачистка еліти, яка колись створила Річ Посполиту, що в часи свого розквіту була спільним домом для русинів, поляків та литвинів.(«Ще як були ми козаками, і унії ще не було…» - писав Тарас Шевченко) І спадку галицьких королів, що були щитом для Європи. Цю еліту не вбивали - її позбавили шляхетства, завойованого кров’ю у битвах з татарами і тевтонами, книг, храмів, монастирів, і навіть звиклих краєвидів.
Туристи, що приїжджають до Львова попити кави і послухати теревені місцевих гідів, не мають гадки, яким був Львів до кінця 18 ст. Яким він міг бути й зараз. Центр міста, що в долині ріки Полтви, був колись не холодною вогкою ямою, а теплим, захищеним. Тут вирощували навіть виноград. Річка Полтва була повна риби. Нові господарі замурували Полтву і зруйнували пагорби на заході, щоб прокласти залізницю. Отак і з’явились знамениті «лондонські» тумани. Вони ж розібрали Високий замок,знесли купу церков і костелів, та монастирів. З гармонійного, , барвистого, багатонаціонального міста, що подібно до Єрусалиму, знаходилось на перехресті світовий торгових шляхів, Львів перетворився на сіре провінційне місто. Ще гірше було в селах та містечках Галичини, де знищили усі монастирі,замки, проклали лінійні дороги. Це начебто мало з’єднати Галичину із Західною Європою, але знищило натомість ландшафт, як природний, так історичний. Я помітила, що ті, хто ностальгує за цісарем Францом-Йосифом, є якраз найбільшими прихильниками інтеграції України в Європейський Союз ціною тих самих втрат. Без врахування наслідків.
Однією з найбільших втрат було зруйнування монастиря в селі Спас, що існував уже в часи Лева Даниловича. То був центр переписування книг, своєрідна книжкова столиця Галичини з величезними скарбами. Лаврівський монастир, що був музичною столицею Галичини, вдалося врятувати, облаштувавши у ньому німецьку школу. Однак звідти вивезли колекцію нот.Більшовики пішли ще далі: спалили всі рукописи з Лаврова, облаштували божевільню в монастирі, а на території монастир зробили свинарник. Новітні ділки в наші часи хотіли в Лаврові зробити ферму, але місцеві мешканці не дозволили. Зло завжди є злом, не буває ні меншого, ні більшого, і негоже між ними обирати. Славетна австрійська кухня, яка заманює туристів у Львів, вкрадена у інших народів, а віденська кава подарована українським шляхтичем з-під Самбора Юрієм Кульчицьким.
Ставлення до книг - є показником цивілізованості. Виявляється, на книги з монастирів і замків були своєрідні квоти. Із трьох однакових книг вибирали одну для бібліотеки, а дві інші спалювали.Чуєте, спалювали?! Ті культурні австрійці,яких прославляють нині письменники-галичани,стікають слиною при згадці про яблучні штруделі та всілякі конфітюри. Те саме робили, правда, вже не відбираючи, коли масово закривали книгарні в Україні. Тільки не палили, а здавали в макулатуру тоннами.
А у 1848 році згоріла дотла бібліотека Львівського університету з отими єдиними примірниками стародруків, які тепер коштують мільйони. Згоріли там книги і з легендарної Добромильської друкарні Яна Щасного Гербурта. Від накладів залишились у світі один-два примірники, більшість яких не в Україні. Рукописи офіційно не спалювати, але австрійські бюрократи знаходили вихід.
Читайте Кафку, він на рівні символів зумів передати суть цивілізованої імперії, яка підмінює все живе мертвим чи штучним.