Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Кому не подобається «воскреслий» Бабченко?

2 червня, 2018 - 12:28

«Воскресіння» Аркадія Бабченка породило справжню бурю в російському ліберальному суспільстві, та й в українському теж. Не секрет, що Бабченко у російських лібералів великою любов'ю не користувався. І в першій, і в другій чеченській війні він бився на стороні федеральних військ, і війну Росії з Грузією за Південну Осетію, вже як військовий журналіст, висвітлював з цілком проросійських позицій. Злам у його світогляді, як здається, стався під час демонстрацій «белоленточников» у 2012 році і був закріплений анексією Криму та російською агресією на Донбасі. Але в його позиції все одно залишалося чимало неприйнятного для російських лібералів. Зате коли було оголошено про його вбивство і про ймовірну причетність до нього російських спецслужб, ліберали, діючи за принципом «про мертвого тільки добре», опублікували чимало проникливих некрологів, присвячених Аркадію.

Я, до речі сказати, теж опублікував такий некролог, але, на відміну від деяких інших авторів, і після чудесного «воскресіння», яке у мене буквально викликало сльози радості, не відмовляюся від жодного слова, сказаного там на адресу Аркадія. Ось від критики СБУ, що там прозвучала, я відрікаюся: цього разу сбушники спрацювали цілком професійно. А ось багато хто з лібералів, так само як і багато міжнародних правозахисних організацій, «воскресінням» Бабченко щиро обурилися. Мовляв, дуже негарно дурити світову журналістську і правозахисну спільноту. Ми, мовляв, до нього з усією душею, навіть зайвих похвал наговорили у зв'язку зі смертю, а він візьми та воскресни. Тепер ми ще добре подумаємо, як реагувати, якщо в Україні буде убитий черговий російський опозиціонер чи журналіст - чи не буде це повідомлення фейком.

Цікаво, а що, після того як ожив Бабченко, вбивства Павла Шеремета і Дениса Вороненкова перетворилися на фейки? І якщо в Україні відбудеться чергове політичне вбивство, то що ж, міжнародні правозахисні організації, взагалі не будуть реагувати, побоюючись потрапити на фейк? У це віриться насилу.

А ось ще один аргумент проти «грубої роботи СБУ»: мовляв, операція з Бабченком дала величезні козирі кремлівській пропаганді, яка тепер ними в повній мірі скористається, а світова громадськість взагалі перестане вірити звинуваченням на адресу Москви, що походять з України. Це що ж, тепер і малайзійський «Боїнг» російський «Бук» не збивав?

І ще повторюють, як мантру, що замовника вбивства можна було б викрити будь-яким іншим способом, не вдаючись до імітації вбивства такої популярної і публічної персони, як Аркадій Бабченко. Почну з того, що популярність Аркадія не варто перебільшувати. Так, і в Україні, і в Росії у нього є своя аудиторія, і журналіст він цілком професійний, особливо в частині висвітлення бойових дій. Але справжня всесвітня слава прийшла до нього за ту неповну добу, що минула між оголошенням про його уявну смерть і чудесним «воскресінням». Що ж стосується кремлівської пропаганди, то вона цілком передбачувано повторює версію про «провокацію СБУ», яку напевно було б розпочато і в тому випадку, якщо б убивство Бабченка було справжнім.

І зрештою, крім самого факту вбивства, все в інсценуванні СБУ було правдою. Бабченку і його сім'ї дійсно погрожували смертю за його журналістську діяльність і змусили його покинути Росію, причому в Україні загрози не припинилися. Аркадія насправді було внесено до списку на усунення московськими кураторами українського замовника. Прийом же з інсценуванням загибелі жертви замовного вбивства є стандартним прийомом у роботі правоохоронних органів і дозволено українським законодавством. Вперше його стало широко застосовувати американське ФБР у 30-их роках минулого століття, коли почалася широкомасштабна боротьба з мафією. З Америки ця практика поширилася по всьому світу. Досить часто застосовується вона і в Росії. А в Україні, за словами генерального прокурора Юрія Луценка, після здобуття незалежності інсценування вбивства на замовлення застосовувалося понад 30 разів.

Причому іноді такий прийом використовувався і для викриття замовників суто політичного вбивства. Так, у 1982 році французькій поліції стало відомо, що румунський диктатор Ніколає Чаушеску збирається вбити дисидента і драматурга Вірджиле Танасе, який емігрував з Румунії до Франції. Невдоволення диктатора викликала стаття Танасе у французькій пресі, де він різко критикував особисто Чаушеску. Але агент румунських спецслужб розповів французькій владі про підготовку замаху, а також про план убити іншого дисидента - Пола Гома. Тоді влада інсценувала зникнення Танасе, причому навіть його дружина й гадки не мала, куди він зник і чи живий він. Три місяці Танасе ховався в безпечному місці, поки французька контррозвідка проводила спецоперацію. Потім «воскреслий» дисидент живий і неушкоджений з'явився на прес-конференції. А ось болгарський дисидент і журналіст Георгій Марков загинув у Лондоні в результаті замовного вбивства, ініційованого болгарським диктатором Тодором Живковим. Невже було б гірше, якби британська поліція заздалегідь отримала б відомості про підготовлюване вбивство і змогла б запобігти йому за допомогою інсценування вбивства!

Така інсценізація - це єдиний спосіб взяти на місці злочину замовника вбивства. Але така можливість надається не надто часто: необхідно, щоб або найнятий кілер добровільно з'явився в поліцію, або під виглядом кілера замовлення прийняв співробітник правоохоронних органів. Навіть виплата замовником авансу в такому випадку не буде незаперечним доказом, оскільки досвідчений адвокат у суді зуміє довести, що ця виплата ніяк не була пов'язана із запланованим замовним убивством. Тільки передача грошей уявному кілеру замовником уже після нібито вчиненого вбивства є для суду безперечним доказом.

Закиди ж на адресу СБУ, що вона нібито не змогла переконливо довести причетність російської влади до організації замаху на Бабченка, і зовсім сміховинні. Що ж, нині заарештований замовник Борис Герман мав особисто телефонувати голові адміністрації президента Росії, погоджуючи деталі замаху, як здогадався зробити це дурник Пригожин з Дамаска, що наскрізь прослуховується американцями, напередодні і відразу після розгрому ПВК Вагнера? І офіцери російських спецслужб у переговорах, звичайно ж, не називалися своїми справжніми іменами і званнями, а діяли від деяких приватних фондів і організацій.

А вже те, що Герман на суді, безсумнівно, з подачі московських кураторів, говорив про конфлікт між контррозвідкою, від імені якої він нібито і діяв, і СБУ, так це якийсь дикий прокол авторів тексту, який передбачає розвиток шизофренії в українських правоохоронців, оскільки добре відомо, що контррозвідка - це структурний підрозділ СБУ. Ну, а всі докази сторона звинувачення, щоб не давати зайвих козирів захисту, озвучить тільки на судовому процесі, на який, імовірно, доведеться чекати кілька місяців. Що ж, почекаємо.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments