Політика - частина нашої реальності. Небезпека полягає в тому, що політика нерідко заявляє про себе як про єдину реальність.
Гюнтер Грасс, німецький письменник, скульптор, художник, графік, лауреат Нобелівської премії з літератури

Державне мракобісся

18 квітня, 2018 - 11:59

Симбіоз церкви і держави ще ніколи не приніс користі жодному народові,а у ХХІ столітті про це навіть смішно чути. Релігійне мракобісся спершу порушує права людини, а потім розпалює релігійну ворожнечу і нетерпимість. В Україні  багато хто побоюється, і я в тім числі, що якщо до влади прийдуть націоналістичні партії, то заборонять аборти, обмежать права віруючих певних конфесій, надто ревно дбатимуть про традиційні сімейні цінності, так як це відбувається у Польщі та Росії, а також запровадять цензуру. І хоч прихильників клерикалізації у нас менше, ніж її опонентів, думку останніх ніхто не буде враховувати. Це малоймовірно, однак  лідерам націоналістичних сил перед виборами варто над цим замислитися, бо вони знову їх програють і ми знову матимемо те, що маємо вже 26 років тому замість держави, яка всюди відстоює національні інтереси. Особисто мені стане боляче, коли греко-католицька церква почне нагадувати церкву Московського патріархату своєю нетерпимістю і готовністю служити владі. Досі вона цього уникала.

Так само я вважаю, що вивчати Закон Божий у школі, влаштовувати молебні й каплиці – це не толерантно в багатоконфесійному суспільстві. Та й у моноконфесійному релігійна пропаганда в державних установах  неприйнятна як з точки зору освіти, так і виховання. Ні наркоманів, ні бандитів від цього менше не буде. Бога не бояться, з ним намагаються домовитись як з босом.

Діяльність церкви повинна бути видимою в лікарнях, в’язницях, на фронті, в допомозі сиротам, самотнім, людям, які потрапили в біду. Тут вона доречна. Щодо іншого, то це приватна справа віруючих. Держава повинна дати змогу людям відсвяткувати великі свята, захищати релігійні святині від вандалізму і руйнування, розслідувати всі випадки образи релігійних почуттів, але не сприяти розгортанню церковного бізнесу. Державні чиновники не повинні афішувати свою конфесійну приналежність так само як і бути партійними.

Всі неділі Великого посту у Львові перекривали центр для Хресної ходи. З дозволу,а,може,й ініціативи мерії. Навіщо? Є прощі, куди можуть піти віруючі, а, наскільки я знаю, у центрі Львова немає Хресної дороги. Абсурд починати день у школі з публічної молитви, кропити свяченою водою державні установи. Або змініть Конституцію, якщо народ дозволить. Наразі все це фарисейство і лицемірство. Батьки самі вирішують, в якій родині має рости їхня дитина: релігійній чи атеїстичній. Все це мені нагадує радянські часи, коли уста говорили одне, а серце інше. Переслідувати колядників, не пускати молодь до церкви  чи  зганяти студентів на публічні релігійні заходи – одне й те саме. Атеїзм чи агностицизм – не гріх і не вада.  Їх не можна піддавати публічному осуду. Так само огидними виглядають спроби церкви впливати на вибір жінки чи чоловіка розпоряджатись власним тілом, вступати або не вступати у шлюб. Це повною мірою стосується і держави. Її функція підтримувати родину і карати насильство, а не вриватись до чиєїсь спальні часто за намовою фанатичних клерикалів.

За роки Незалежності у нас стало більше не віруючих, а фарисеїв, більше культових споруд і менше храмів. Дивно, що досі держава у змові з церковниками не налагодила випуск індульгенцій для грішників. Бо зараз побожність асоціюється з частим відвідуванням церкви та пожертвуваннями, а не з дотриманням Заповідей Христа. Всі це подумки засуджують, але тавро атеїста в Україні нині таке ж саме ганебне, як і тавро націоналіста, що дуже несправедливо.

Бізнесмен, який побудував птахофабрику, жалівся мені, що попри те, що сам невіруючий, мусив найняти священика, аби той покропив цехи, бо  без цього його бізнес  може постраждати. Не від Бога, а від місцевої громади, яка більше переймається позолоченою бляхою на церкві, ніж самопочуттям ближнього.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments