Дежавю за власними лекалами
При вході до її кухні, що більш нагадує кабінет-майстерню, можна було б написати, як у будинках творчості (такі були, хто не знає): «Дотримуйтеся тиші, працює письменник». Пані Ніна точно не письменниця, і ніхто в її домі — ні син, ні чоловік — не створюють галасу, поки вона працює. Їй не треба вигадувати стимул, аби з’явилося натхнення. Гадаю, і тому, що головна мета все ж вкотре самостверджуватися, чаклуючи над лекалами, швацькою машинкою, оверлоком. Вона годує родину навіть успішніше, ніж наразі її чоловіки, щоправда, в їхньому житті бувало й навпаки. «Де ж ви куховарите, все так ідеально чисто на кухні, ніби харчі сюди й не забридали?» — вирішила уточнити.
«Усе просто — коли куховарю, не шию і не крою, кожен процес має — свій коридор. По суті, це дві паралельні. До речі, є й спільне — моїм супам не загрожує аскетична убогість, їм завжди яніби вистачає щирості. Так і з моїми обновками — вони в результаті, після всіх сумнівів і уточнень, перетворюють будь-яку недосконалість замовниці на перевагу, адже я закрійник із багаторічним життєвим і професійним пробігом, але часто-густо й переробляю, видозмінюю, перешиваю щасливі вбрання молодості моїх клієнток. Зазвичай працюю з чудовими натуральними тканинами далеких літ, відтінками, які їм пасували, а пам’ять про те, що це вбрання, можливо, змінило їхнє життя, додає речі особливого шарму. Звісно, все, хоч як старайся, повернути до життя не вдасться, беруся лише за невтомлені речі, де, повторюю, якісна сировина на першому місці».
«Підтвердіть, — звертаюся до майстрині, — причиною переробки улюбленої речі часто-густо стає зайва вага, але ж існує небезпека, що зайва пишнота колишню молоду сукню може перетворити на пародію на саму жінку».
«Вважаю, що ваги — це прилад, який спичиняє більше травм, ніж усі інші тренажери в залі разом узяті. Ви можете мати гарний вигляд і чудово почуватися, але, побачивши цифри, вмить засмутитися.
На першому поверсі мого будинку, у спортивній залі навіть висить пам’ятка, яка, переконана, важливіша, ніж ваги. Я навіть переписала пораду: «Раз на місяць вимірюйте сантиметром вісім найважливіших параметрів: стегон і сідниць, живота за пупком, найтоншу ділянку талії, лінію під бюстом, біцепси у стані спокою і в напрузі та шию». Такий контроль об’єктивніший».
«Ви обіцяєте видозміну вбрання лише струнким, я так розумію?»
«Вважаю за краще, так би мовити. Ви зауважили, — звернулася співрозмовниця до мене, — як по-різному поводяться чоловіки й жінки, обираючи, скажімо, в магазині нову річ? Зі мною якось своїми спостереженнями поділилася продавчиня чоловічого відділу модної крамниці. Вона зауважила, що чоловік, якому вже за... вибирає і, міряючи, охоче кокетує з продавчинею, а 40-річна жінка, буває, навіщось, соромлячись свого тіла, швиденько засмикує завіску примірювальної кабінки. Варто частіше говорити собі: «я задоволена собою, ні, краще й чесніше — я схвалюю себе». Щоправда, для цього доведеться ще й як попрацювати, щонайменше не переїдати. Ціна ж банальних компліментів не висока, щоправда, якщо коханий скаже, тоді звісно. Хоч у мене й не народжується висока мода, про яку ще в шістдесяті минулого століття американські газетярі написали: «Лікарі зібралися в ліжка високої моди, аби винести вердикт про неминучу кончину». Помилилися. У мене ж вічна гра з pret-а-porter, але одяг, виконаний вручну й під замовлення, в багатьох країнах особливо цінується. Я, до речі, захоплююся історією моди, і скажу вам, а це, напевно, не всі знають, що навіть лейбл з ім’ям дизайнера колись з’явився вперше, як і саме поняття високої моди, яке пов’язують з ім’ям англійця Ворта, що відкрив свою вишукану крамницю в середині ХIХ століття в Парижі. І діорівські — похилі плечі, вузенька талія, широка спідниця — те, що спричинило вибух у моді повоєнного часу минулого століття, нещодавно до мене нагодилося: замовила 20-річна модниця, а їй батьки ні в чому не відмовляли, ось і обрали для випускного саме цю цитату шістдесятих. Переконана — сукня буде найкращою. Дівчина має — і талію, і зріст, і смак, а я — руки, знання, досвід, та й моє «промислове шпигунство» в досьє: викрійки, ескізи, таємниці крою, уілякі цікаві фентезі-викрутаси. Як ви зрозуміли, я не лише переробляю, висока матерія і на моїй кухні вирує».
«Добре, що ви втекли зі свого минулого ательє у вільне плавання, переконана, сили вже поновилися після щоденних поспіху і перевантажень?»
«Авжеж, відпрацювала 25 років, вже, гадаю, можу вибирати, та й за мною пішли найкращі замовниці-жінки, які знають ціну зароблених грошей і не бажають переплачувати. Серед них, звісно, не зустрінеш світських пані із замаскованими шрамами від пластичних переробок, із запитами, які повинен сплатити черговий спонсор. У мене, так би мовити, філософія міцної селянської ложки: працюю все життя, не забуваючи піднімати планку по собі, а псевдовитіюватість чи фаст-фудівський менталітет, звісно, не приживеться».
«Гадаю, що життєвій «фанері» ви можете дати одкоша, хоча, по суті, малюючи сюжет чергового вбрання, теж дещо вдаєтеся до неї»?»
«Не погоджуся, — відповіла Ніна. — Під «фанеру» працює творча втома, а то й цілковита халтура, яка гримується під щось вельми їстівне. У мене ж все справжнє, та й не для подіуму вигадую. Я додаю жінкам справжньої свіжості, й навіть, як вони стверджують, з обновкою часто-густо відходить і зайва вага, під ручку із похмурим настроєм. Переконана, коли незатишно, важко, треба розв’язати дві проблеми: як триматися і що надягти, і ще вчасно повідомити мозок, що впевнена в собі. І вперед, щонайменше тоді заздрісники, як у моєму колишньому ательє, зможуть лише на хвіст солі насипати. Кашмірської, приміром, — найчистішої солі у світі, не раджу — вона вельми недешева, має бездоганну репутацію, її ще називають гірським кришталем. Щоправда, якщо чесно, від такої б не відмовилася, її кристали — рожеві, а я інколи люблю політати у хмарах».
Тоді зробімо це разом, адже я теж маю особливе замовлення і кілька зайвих кілограмів, — зізналася. Поглянете?
