Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Донецьк: точка неповернення

12 травня, 2014 - 11:53
Фото Reuters

Донбас все глибше занурюється в хаос, і вже здається, що немає сили, яка зможе цьому завадити, начебто точка неповернення вже пройдена. Схожі почуття були під час Майдану, коли, на той момент чинний президент, Віктор Янукович приймав одне дивне рішення за іншим, все швидше наближаючи безславну розв'язку подій.

Вже ясно, що «проблема Донбасу» стане центральною темою порядку денного для української політики, якщо, звичайно, Донбас залишиться у складі України. У чому з'являється все більше сумнівів. Хоча соціологічні дослідження показують, що абсолютна більшість населення виступає за збереження єдиної, унітарної держави, можна сказати, що їхня думка вже нікого не хвилює: зараз у Донецьку основний засіб політичного діалогу - це автомат.

Переконувати в чомусь сепаратистів і терористів марно. Можна буде привести тисячі аргументів на свою користь, для них вони не означатимуть зовсім нічого. Найбільш радикальний кістяк цих людей становлять носії відверто шовіністичних поглядів, для них не тільки ваші аргументи - це непорозуміння, для них і ви самі непорозуміння.

Поки політики говорили і говорять про діалог, у Донецькій області вбивали депутата Горлівської міськради Володимира Рибака за те, що він намагався зняти прапор сепаратистів з будівлі міськради, спалювали фермера Валерія Сало, обстрілювали будинок краєзнавця Євгена Шаповалова.

Усі ці люди в очах терористів вчинили один злочин - вони були патріотами своєї країни. Іншого пояснення ірраціональної поведінки терористів немає. Важко собі уявити хоча б якусь форму можливого діалогу з цими людьми.

Нова влада неначе постійно на крок спізнюється. Те, що треба було робити позавчора, вона робить тільки сьогодні. Прірва подій затягує все сильніше, все складніше вибратися з неї. Час, коли проблему можна було вирішити жорсткими методами, але безкровно, було втрачено. Здавалося, що в Києві впритул не хотіли бачити всю серйозність проблеми, а лише думали про те, як не «дати картинку для Путіна», який нібито через це почне вторгнення. Ну що ж, ситуація вже доведена до тієї стадії, коли вирішити її «малою кров'ю» є проблематично, а «картинка для Путіна» зі стріляниною, убитими і пораненими з'являється мало не щодня, а Донецька область перетворюється на Сомалі.

У спокійному Києві ситуація сприймається по-іншому. Таке враження, що влада довго не могла зрозуміти - це не протести проросійських громадян, а багаторівнева диверсійна операція, простіше кажучи - війна. Здається, а навіщо нам потрібен Донбас? Задля чого повинні гинути наші силовики-патріоти? Задля кількох мільйонів виборців Партії регіонів і комуністів, які всі роки незалежності тягнули нас вниз? Або заради божевільних пенсіонерів, яких терористи використовують як живий щит? Відверто кажучи, я і сам не можу дати однозначні відповіді на ці питання.

Вражають лише аргументи про те, що, мовляв, доля області в руках жителів, вони на мітингах повинні показати, що вони - за єдину Україну. Багато хто до цього часу не можуть зрозуміти, що час мітингів пройшов. Їх і так у Донецьку проводили неодноразово, і практично всі вони закінчувалися кривавим побоїщем. У цій ситуації маса беззбройних людей - безсила. Тут своє слово вже повинні говорити професіонали-силовики.

А тим часом область потроху почали залишати біженці. Поки її покинули лише одиниці – громадські активісти й політики, які зазнали атак, але в місті вже відчувається, як готується масовий результат середнього класу і просто людей, які не хочуть жити за законом або, правильніше, беззаконням нової «республіки». Про це мовчазно говорили порожні центральні вулиці Донецька в день проведення так званого «референдуму». За фактом місто вже «анексоване» - духовно, мало що може перешкодити закріпити це «фізично».

Місто покине найактивніша частина населення, яка готова була змінювати вигляд міста. Донецьк втрачає своє звичне обличчя, а з ним і своє майбутнє. Яка це тепер ділова столиця? Хто захоче ризикувати грошима в цьому регіоні, де закон і суспільні норми на свій розсуд визначає місцевий польовий командир з автоматом? Літаки яких компаній будуть приземлятися в аеропорту, що коштував бюджету країни мільярди гривень? Питання риторичні.

Якими б проміжними результатами не закінчилося це протистояння, ясно, що його відгомони будуть чутні десятки років. Місто й область вже ніколи не буду такими, як раніше. Поки здається, що в кращому випадку його чекає доля Детройта, в гіршому – Палестини, і навряд чи найближчим часом настане якийсь просвіт.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments