Дякуємо за розуміння
Є описаний психіатричний випадок людини, яка вижила під час тортур. Коли чоловіка після катувань повертали до камери, він галюцінував. Уявляв, що до нього навідуються друзі, з котрими він веде довгі розмови про те, як йому зараз зле. Завдяки їхній підтримці він вижив. Повернуся на свободу – і почав дякувати тим людям. Для них це був шок. Вони не просто не мали можливості (і бажання – бо то було таки небезпечно) візитувати його в заточенні, вони навіть уявити собі не могли такі відвідини. Він міг. І він дякував за підтримку і розуміння.
Яка мораль? Дві на вибір. 1) Ми ніколи не зможемо зрозуміти іншого до кінця. 2) Спроба порозумітися з іншими є умовою нашого виживання.
«Дякую за розуміння». Вживана форма ввічливості. І як абсолютна більшість із них, вона має сенс, але не має змісту. Найчастіше її використовуєш тоді, коли тебе стовідсотково не зрозуміють. Не захочуть зрозуміти. Бо їй часто передують якісь невчасні звістки і неприємні спостереження. «Опалення у вашому будинку буде відновлено на день святого Нігде. Дякуємо за розуміння». «За несплачені борги ваше майно буде описано і вилучено, а вас виведуть із порожньої хати і розстріляють на смітнику. Дякуємо за розуміння». «Я більше тебе не люблю. Дякую за розуміння». Від того, наскільки людина володіє формами ввічливості, залежить результативність її спілкування, до речі. При тому, що самі вони не несуть жодної інформації – і це принципово. Я роблю вигляд, що щось варте твоєї уваги тобі сказав – ти робиш вигляд, що щось з почутого ти зрозумів. Дякую тобі.
На цьому прикладі зазвичай ілюструють, як по різному будують комунікацію жінки і чоловіки. Подружжя проїздить повз автозаправку. Дружина питає: «Ти не хочеш пити?». Чоловік відповідає: «Ні». Вона ображається. Непорозуміння. Вона, котра культурно навчена не оголошувати свої потреби прямо, просила у такий спосіб зупинитися, щоб купити води. Він, так само культурно підважений прямо відповідати на прямі питання, цього не зрозумів… Міжгендерний переклад. Я й досі не збагну, як гуглтранслейт пройшов повз цієї сфери! Зрештою, тоді б було нам кого звинувачувати у невдалих тлумаченнях одне одного.
От бесідую я, до прикладу, з близькою людиною. Важка розмова. Наприкінці котрої він говорить: «Все минулося. Живемо». І тієї миті я розумію, що і цю банальну ситуацію, і цю тривіальну фразу ми сприймаємо по-різному. Все минулося, живемо далі, забувши, що накоїли. Все минулося, живемо далі, приміряючись поступово з помилками, що накоїли… Будь-який консенсус у спілкуванні – це підписаний пакт про ненапад. Чим такі пакти закінчують, історія свідчить.
Є таке поняття в літературознавстві – індекси фікційності. Йдеться про ті «дзвіночки», які нам підкажуть: маємо зараз справу з художньою умовністю, вимислом як він є. Чи не головний із них: коли герой детально безпомилково розказує, що відчуває і думає його співрозмовник. «Він покосився на мене, і в хворому мозку майнула думка: вбивай!, від чого все його чорне нутро умліло від насолоди», ну або щось таке. Отож, мої дорогі, правильно поняті почуття і думки іншої людини – це вигадка. І то все, що нам треба знати про самих себе.
Стоп. Я ж планувала якусь оптимісту позитивну програму оголосити... Знаю! Нам залишаються галюцинації. Щоб хоч якось, але трималися ми і надалі за якесь те «ми, розумні люди». Де «розумні» – від «розуміти», а не «розум».
Був в історії Швеції і Данії такий кумедний казус із серйозними наслідками. Йдеться про середину 1930-х і десь до початку 1950-х років; згадали, що то за часи були для Скандинавії, зокрема? Так от, на загальнодержавному рівні в усіх можливих подробицях і варіаціях обговорювалося питання: «Як правильно мити посуд?». Ні, я не жартую. Ревізувалося геть чисто (даруйте двозначність) все: скільки має тривати процедура, де бути зливному отвору у раковині, яка послідовність дій: виделки-тарілки-кастрюлі чи навпаки, скільки має коштувати миючий засіб, якої величини і м’якості буде щітка, якої форми і глибини – раковина. Виступали шведські і датські експерти. Кожна сторона обґрунтовувала правильність саме свого методу. На озброєння бралися данні з ефективності виробництва, економії та, власне, наголос на тяглості національних культурних практик. Шведська і датська домогосподарка, котра кожна у свій спосіб підтримували чистоту в оселі, стали наочним фактором самоідентифікації. «Ми, данці, не такі, як шведи, бо ми каструлі миємо поперед тарілок, і щітки у нас не квадратні, а прямокутні». Мирно поговорили і, сповненні відчуттям власної самобутності, розійшлися по чистих хатах. Порозумілися.
От ви теж згадали про війну тупоконечників і гостроконечників із «Мандрів Гуллівера»? А виявляється, що на таких само дурних засадах можна не лише війну розв’язати, а й перемир’я оголосити.
Якщо вже цілі нації творяться на основі гігієнічних процедур (а не гірший варіант, до речі), то й розуміння між людьми можна будувати на вчасно отриманих галюцинаціях про дружні візити. Так-ні?
Виживати ж все одне доведеться, куди діватися.
