Економічні ризики 2016: чи готові ми до них?
Впевнено дивитись в майбутнє можна тільки тоді, коли тверезо бачиш помилки, які здійснив в минулому. Резонно задається питання: як оцінити економічні підсумки 2015 року, коли країна другий рік поспіль знаходиться фактично у стані війни, до якої додалась важка торгівельна війна з Росією, а на світових ринках відбувся обвал цін. Без втрат таких потужних викликів не витримає жодна економіка світу. Чого ж було чекати нам – питання риторичне. І Уряд ще на початку року заявив, що чекати нам в цьому році – падіння виробництва та прискорення інфляції. Де факто так і сталось, але масштаби дещо різняться.
Прості розрахунки показують, що з очікуваних 10,5% падіння ВВП в цьому році близько 5,5% падіння пов’язано саме з перерахованими об`єктивними факторами. Проте решта 5% - це недолуга економічна політика Уряду та НБУ, яку вони намагаються замаскувати під об`єктивні фактори. Більш того наші оцінки де-факто підтверджує і урядовий прогноз на 2015 рік, прийнятий у лютому. Адже саме в ньому фахівці (не політики) закладали вплив об`єктивних факторів на рівні 5,5% падіння. Погодьтесь, що закладати у прогноз неефективність державної політики було б, принаймні, безглуздо.
Аналогічна ситуація спостерігається і у промисловості.
За підсумком 2015 року падіння склало 13,4% (10,1% у 2014 році). Промислове виробництво скоротилося в 22, а не 2-х регіонах країни та в усіх агрегованих видах промислової діяльності. Основними причинами падіння у промисловості називаються як комплекс зовнішніх (погана цінова ситуація на світових ринках), так і внутрішніх (низький внутрішній попит, логістичні проблеми, висока вартість енергоносіїв) чинників.
Але всі ці проблеми ми мали і в 2014 році. Тому перераховані вище фактори хоча і є дійсно вагомими чинниками падіння у промисловості, але вони є не єдиними причинами цього. Крім того, на противагу від 2013 та 2014 років, коли ми мали зниження у промисловості, але воно було компенсовано зростанням у сільському господарстві, у 2015 році вже не було цього позитивного внеску агрокомплексу у ВВП.
За підсумками року скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва склало 4,8% (зростання на 2,2% у 2014 році та на 13,6% у 2013).
А найвищих відсотків зростання серед ключових показників соціально-економічного розвитку країни було «досягнуто» у ціновій сфері. За підсумком року споживчі ціни зросли на 43,3% (на 24,9% у 2014 році), в тому числі базова інфляція становила 34,7% (через суттєву девальвацію обмінного курсу гривні), а небазова – 50,9% (зумовлено підвищенням цін/тарифів на природний газ (у 3,7 рази), електроенергію (у 1,7 рази), гарячу воду і опалення (у 1,8 рази)). Тобто, кожний інфляційний стрибок у 2015 році був результатом прямої дії чи бездіяльності влади, яка дозволила вийти з-під контролю паніці на валютному ринку, що спровокувало одну з найвищих у світі девальвацію, або власними рішеннями підвищила тарифи в одному з найбільш корумпованих та непрозорих секторів економіки – енергетиці.
Логічним продовженням стагнації в економіці стало подальше погіршення ситуації на вітчизняному ринку праці. Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, зріс за підсумком І півріччя 2015 року до 9,2 % проти 8,6 % у І півріччі 2014.
Сума заборгованості з виплати заробітної плати станом на 01.12.2015 склала 2 млрд. грн., що в 1,5 рази більше, ніж на початок 2015 року.
І на останнє - стагнація у інвестиційній сфері (за даними Держстату за 9 місяців 2015 року обсяг освоєних капінвестицій скоротився на 6% (за підсумком 2014 року скорочення на 24%)), яка триває впродовж трьох останніх років, окрім прямого негативного внеску у ВВП у відповідних роках, також зводить до мінімуму перспективи швидкого відновлення економічного зростання. Враховуючи існуючу виробничу базу, стан інфраструктури та прогрес, який досягли країни-конкуренти у розвитку високотехнологічних виробництва, Україні для компенсації сформованого розриву знадобляться десятиріччя та колосальні інвестиційні ресурси. Зрозуміло, все це має сенс лише за умови, якщо ми плануємо виробляти щось більш наукоємне ніж кукурудза.
Виходячи з таких підсумків, на мою думку, найбільшим викликом для економіки України у поточному році буде збереження того ж самого Уряду та керівництва НБУ.
Разом з тим, розглядаючи економічні чинники, зазначу наступні.
Серед об`єктивних викликів у 2016 році залишатимуться всі ті ж самі, що ми мали у 2015 році: падіння цін на світових ринках, заморожений конфлікт на території України, анексія Криму. Також до них додасться вступ в дію політично вмотивованих рішень з боку РФ щодо продовольчого ембарго та припинення ЗВТ з Україною, наші рішення, прийняті у відповідь, призупинення транзиту до третіх країн світу через територію РФ, а також можливе розширення меж торгівельної війни як на інші групи товарів та послуг з боку РФ, так і на інші країни-члени СНГ.
При цьому на рішення з боку РФ ми практично не можемо впливати, разом з цим наші рішення у відповідь повинні бути економічно прорахованими та обґрунтованими. При реалізації зовнішньоекономічної торгової політики завжди потрібно брати до уваги економічний розмір країн-сторін учасниць конфлікту та масштаби потенційних економічних втрат, які можуть понести всі учасники від твоїх дій, щоб у підсумку власні дії не нанесли тобі більшої шкоди, ніж твоєму противнику.
Тобто, якщо б ми хотіли нанести РФ співставну з нашими втратами від їх недружніх дій у торгівлі шкоду, ми повинні були б ввести обмеження проти товарів російського походження у номінальному обсязі в майже 10 раз більше, ніж їх дії проти наших товарів, а відповідно і суттєво погіршити умови для власної економіки (обмежуючи поставки власної продукції, зменшуючи приток валюти в країну та зменшуючи обсяги виробництва). Разом з цим, відповідно до прийнятого рішення, економіка Росії навіть не відчує наших заборон та обмежень, але для вітчизняної економіки вони стануть додатковим ударом. Тобто такими діями ми наносимо збитки собі і не досягаємо ні економічних, ні політичних наслідків для країни-агресора. То чи варто було їх приймати. Питання не економічне, а політичне, яке, на мою думку, мав прийняти народ України кожного дня купуючи товари у магазинах.
Серед інших викликів та ризиків, які вже не є об’єктивними, а є результатом господарювання влади, слід виділити наступні.
1. Вистраждана Зона вільної торгівлі з Європейським співтовариством.
Впродовж останніх років тема ЗВТ з ЄС виступає, як «священна корова» української політики. А після подій 2014 року про неї можна говорити або лише добрі речі, або мовчати. Я глибоко поважаю вибір нашого народу і мій особистий вибір є таким же. Але відсутність фахової дискусії щодо вигід та втрат від ЗВТ з ЄС, тих викликів, які з`являються перед Україною та нашої відповіді на них, викликає досить неприємні асоціації.
Зупинюся виключно на економічній складовій даного процесу.
Я вважаю, що ті умови, на яких ми підписали ЗВТ з ЄС, є невигідними для України і ми будемо відчувати їх негативний вплив мінімум впродовж найближчих 3-4 років. Ми не готові до тих зобов’язань та умов, які ми взяли при підписанні документу. Ще раз зауважу, що я зараз не розглядаю геополітичний вибір країни, а розглядаю лише економічну складову ЗВТ.
Разом з тим, ті преференціальні вигоди, які ми отримали від Зони вільної торгівлі, не перекриють втрати, які ми понесемо від, по-перше, відкриття внутрішнього ринку для європейських виробників та, по-друге, втрат на східному напряму торгівлі. Серед таких «преференцій», зокрема квотування – нетарифне обмеження у торгівлі. Так, станом на 8 січня 2016 року європейським покупцям були відкриті квоти на постачання в ЄС 295,4 тис. т української пшениці, що склало 31,1% від річної квоти. Квота на імпорт кукурудзи в розмірі 400 тис. т була обрана імпортерами повністю.
2. Ще один виклик – це новий Меморандум з МВФ.
Підписання кожного чергового Меморандуму про співробітництво з МВФ супроводжується переможними лозунгами, що це дозволить, по-перше, стабілізувати валютний ринок в країні, а, по-друге, стане позитивним сигналом для іноземних інвесторів. А що ми маємо де-факто? Уряд вже практично два роки співпрацює з МВФ. Я думаю, нагадувати про валютний ринок за ці два роки та «інвестиційний бум» в країні буде не доречним. І при цьому ми виконуємо рекомендації МВФ, особливо ті, які є найбільш непопулярними та найболючішими для населення країни (зростання тарифів, заморожування соціальних виплат, вільне курсоутворення тощо). А економічні перспективи країни при цьому стають лише все більш туманними та недосяжними. На просте питання чому – проста відповідь: рекомендації МВФ не мають за мету стимулювання економічного зростання та забезпечення процвітання країни. Головна їх мета – не допустити «інфікування» дестабілізаційними процесами інших країн через канали руху капіталів та товарів. Простіше кажучи – потушити пожар, поки він не перекинувся на сусідні будинки.
Якщо у 2016 році не запустити економіку – ми її втратимо. Необхідна програма модернізації. Дії по принципу «стан пацієнта важкий, але стабільний» - це шлях до остаточного перетворення України у країну з групи сировинних низькорозвинених економік.
3. Девальваційне залатування бюджету.
Що точно винесли керівники Уряду з 2015 року, так це те, що роздуту дохідну частину бюджету можна досить легко виконати, якщо зібрати девальваційний та як наслідок, інфляційний податки з економіки.
Навіть попередній аналіз бюджету показує, що очікування щодо надходжень податків та зборів у 2016 році з урахуванням прийнятих податкових рішень є надто оптимістичними та їх виконання можливе за умови чергового знецінення гривні.
4. Недолуга та поспішна податкова реформа… А загалом те, що відбулось наприкінці року, навіть уряд уникає називати реформую, говорячи про продовження роботи над нею.
Нехтування нормами діючого законодавства вже стерло границі між цією владою та її «попередниками». Але зараз правовий нігілізм виправдовується необхідністю прискорення та реального впровадження реформ у країні. У мене особисто виникає ефект дежавю.
Вітчизняний бізнес у черговий раз перед самим початком нового фінансового року був поставлений перед фактом. Вже не лише Уряд не займається стратегічним планування, але і бізнес змушений жити від рішення до рішення. Про яку конкурентну боротьбу можна говорити.
Зрозуміло, що ніякого ґрунтовного економічного аналізу введених податкових новацій та їх наслідків для економічних суб’єктів ніхто не проводив і не міг провести з огляду на процедуру та терміни прийняття рішень. Значна частина підзаконних нормативно-правових актів, які повинні вже бути прийняті, ще навіть не розроблена. Все це формує лише хаос у податковій системі, яка навпаки повинна бути дуже тонкою матерією, зміни в яку повинні вноситися лише після всеохоплюючого аналізу із хірургічною точністю.
5. Виклик модернізації.
У 2016 році Україна має розпочати широкомасштабну програму модернізації економіки. І мова йде не про просте оновлення виробничих потужностей. Мова йде про визначення Україною того місця у світі, яке вона прагне зайняти у майбутньому і пошук шляхів та ресурсів його досягнення. Звичайно, жоден з нас не хоче лишитись сировинним придатком Росії, Європи, США чи якогось іншого сильного партнера. Ми бажаємо і можемо досягати значних успіхів у розвитку високих технологій. Ми всі бачимо, що за цим майбутнє. Головним викликом на шляху цього вибору є ресурс і наша власне бажання.
Що стосується ресурсу – проведення впродовж останніх двох років жорсткої грошово-кредитної політики, у відповідності до рекомендацій МВФ, сформувало в економіці шалений дефіцит грошового ресурсу. Але навіть ті кошти, які є вільними у банківської системи, не спрямовуються на інвестиційні проекти. Банки, як та «собака на сіні»: і самі не використовують, і іншим не дають. Притока капіталу з зовні, на який так сподівається наша влада – ми також не спостерігаємо.
Це «зачароване коло» повинно бути розірвано – і це є прямий виклик Уряду та НБУ.
Ми всі з вами розуміємо, що само по собі в економіці нічого не зміниться, ситуація чарівним чином не покращиться. Тому досягнення навіть незначного економічного зростання на рівні 1-2%% в 2016 році залежатиме лише від нас. А на головне питання – «Чи здатний Уряд та НБУ відповісти на ці виклики та змінити себе?» - нехай кожен відповість самостійно.
