А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Хатина святого Миколая

18 грудня, 2017 - 15:09

У нас в Урожі їх було дві. Одна біля горішньої церкви, друга біля долішньої. В  хатинку, зроблену з дошок ледве влізалася гіпсова фігура святого, розмальована як колись розмальовували античні статуї, щоб було красиво, і весь простір, що залишався, був заповнений квітами з провощеного паперу та виноградом з великими ягодами. Були ще дверці зі скляним віконечком, які не замикались, бо хто б крав святого Миколая. Та хатинка була від дощу і снігу й місця у ній ні для кого не було. Такий собі дитячий куточок біля сільської церкви. Набігавшись, ми підходили до хатинки і мовчки, з пієтетом роздивлялись через скло. Того, хто раз на рік кладе дітям подарунки під подушку. Тільки дітям і тільки чемним. А не те, що зараз. Цукерки, щось з одягу чи іграшку. Мені Миколай приносив завжди цукерки і тільки. Але дуже хороші цукерки, жодних там карамельок. Мама час від часу влаштовувала ні з того, ні з сього бенкет: купувала «Червоний мак», «Кара-кум» «Білочку» і найдорожчі тоді цукерки «Спартак». Щодо цукерок вона була перфекціоністка. Одягу й іграшок нам Миколай не приносив, бо могли проговоритися в школі – батьки були вчителями. А цукерки – то таке. Не пам’ятаю, чи просила колись щось у Святого Миколая: аби приніс хоч що-небудь.

Ми дивилися через скло не так на святого Миколая як на виноградні грона, бо в селі у нас ріс тільки кислий дрібний виноград. Нам здавалось, що ті грона за склом справжні, або зараз перетворяться на справжні. Миколай все може. Де би хтось з нас наважився відчинити дверцята і помацати ті виноградини. В обличчя святого ми намагались не дивитись. Серед тих воскових квітів і грон, чи за ними приховувався інший світ, з якого, нам здавалось, можна не повернутись. І була в тих відвідинах якась незбагненна печаль: солодка й гірка водночас.

Після війни дехто з урізьких хлопців записувався у «стрибки», щоб отримати паспорт  і знайти роботу в місті. Іншого шляху не було. Повстанці намагались не чіпати цих хлопців, якщо ті не вбивали їх. Був у нас один чоловік, який теж пішов у «стрибки» і отримав від того такий стрес, що одного разу почав стріляти по хатинці Святого Миколая. Він перестав вірити в Бога, і, мабуть, згадав, що якось Миколай не приніс йому подарунок, бо він був нечемним хлопчиком. Він врешті перебрався до міста, навіть одружився. Але виклик, який той чоловік кинув небесам, не минувся дармо. Він захворів на епілепсію і не мав дітей.

Тепер лишилася тільки хатинка коло горішньої церкви, а першу розібрали і спалили разом зі святим Миколаєм, бо вона геть струхлявіла. Так як чинять зі старими іконами.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments