Існування нації спирається на свідому волю її членів.
Іван Лисяк-Рудницький, історик, публіцист, педагог, дослідник української суспільно-політичної думки

Хортиця – це не лише горілка

21 серпня, 2020 - 09:41

Погодьтеся, протягом останніх років із Запоріжжя в загальноукраїнський контекст потрапляє небагато новин. А ще менше – новин позитивних, розповідей про успіхи й досягнення, про те, в чому це місто й регіон можуть бути прикладом для всієї країни. Ми не чуємо про амбіцію бути найпотужнішим промисловим центром України, про плани запровадити надсучасні технології, збудувати ІТ-парки, про піонерські проєкти в сфері охорони довкілля, про сміливі архітектурні рішення чи сучасний дизайн, про нову урбаністичну культуру чи залучення інвестицій. Словом, немає такої сфери, в якій Запоріжжя є (чи хотіло б) стати №1 в Україні.

Як на мене, річ у тому, що це місто ще не до кінця себе усвідомило, проаналізувало й прийняло, а без цього годі будувати якісь плани на майбутнє. Запоріжжя асоціюється з Січчю й козацтвом, дніпровськими порогами й Хортицею, а значить – свободолюбством і характерництвом. А ще – лінією заводських труб на горизонті, з яких у небо лине дим, великими підприємствами, совковим образом міста інженерів і пролетаріату. Обидва ці стереотипи – родом з минулого, і не до кінця характеризують ситуацію сучасну. Та найголовніше питання залишається відкритим – яким Запоріжжя буде в майбутньому, в чому його, так би мовити, суперсила, в чому його «фішка»?

Про те, що це питання уже вирує десь у підсвідомості міста, свідчить подія, яка з розмахом відбувалася в Запоріжжі увесь тиждень – Мистецький форум (ArtForum). Організований місцевими ентузіастами (без участі політиків!), цей форум переслідував дві головні цілі. По-перше, запросити в місто іменитих гостей, яскравих представників сучасної української культури, митців і публічних інтелектуалів, щоб запоріжці могли познайомитися з ними і їхньою творчістю, побачили на власні очі модерну й нешароварну українську культуру. По-друге, поділитися  з гостями місцевою енергетикою, показати їм місто й закликати активніше цікавитися цим регіоном, співпрацювати з його середовищами. Словом, закохати гостей у Запоріжжя, в силу Дніпра і Хортиці (і це вдалося!).

Таким чином Мистецький форум став точкою синергії і взаємного зацікавлення, руху назустріч із двох боків: містяни переконалися, що українська культура – сучасна й конкурентна, цікава й багата, а приїжджі митці побачили, що Запоріжжя – це не лише пролетаріат і туга за совком, а й динамічна спільнота думаючих людей, які хочуть змінювати своє місто, наповнювати його українськими сенсами, відкривати його для всієї України.

І що неймовірно тішить – заплановане організаторам вдалося! Я побував на сотнях фестивалів у різних країнах, але з певністю кажу, що запорізький Мистецький форум – один з найкращих. Організаційно, бо все продумано до дрібниць і втілено максимально якісно; репрезентативно, бо список запрошених такий, що йому позаздрить кожен столичний форум; енергетично, бо формат обрано такий, щоб усім вистачило часу на спокійне і вдумливе спілкування. Хочеться подякувати організаторкам – Тетяні Орловій (Запорізький медіа-центр) та Ірасайт Магомедовій (Платформа спільних дій) – за блискучу роботу і привітати їх з безперечним успіхом.

Варто додати, що цей перший форум – сміливий початок, адже він відбувся в той час, коли сотні інших заходів по всій країні було скасовано через пандемію коронавірусу. Вірю, що організаторам вистачить сил і бажання повторити цей успіх і в наступні роки. Бо ж ми живемо в часи, коли для більшості українців слово Хортиця асоціюється тільки з горілкою. І лише коли потрапиш на цей острів, коли ступиш на нього своїми ногами й подивишся на могутній Дніпро – розумієш, що не випадково, ой, не випадково саме ця точка стала місцем сили для України кілька століть тому. Нагадувати про це й намагатися зробити Хортицю й Запоріжжя місцем сили не лише для минулого, а й для українського майбутнього – справді шляхетна місія.

Новини партнерів