Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Хто такі варвари?

18 жовтня, 2019 - 11:25

Найпростіше і найдавніше значення слова «варвар» – той, що говорить іншою мовою, тобто варнякає щось нерозбірливе. Варварами давні греки називали іноземців, з якими не могли порозумітися через мовний бар’єр. Цей лінґвістичний кордон водночас виявлявся кордоном психологічним: не розуміючи інших, ми їм недовіряємо, а недовіряючи, починаємо побоюватися й остерігатися. Давні греки були високої думки про власну цивілізацію, тож незрозумілих чужаків сприймали як представників не просто іншої, а нижчої – гіршої і примітивнішої – культури.

У часи Римської імперії, яку населяло багато племен і народів, мовна характеристика варвара у природний спосіб вичерпала себе. Натомість варварами почали називати кочові племена, тим самим створюючи опозицію до осілого населення, що обробляло землю й уособлювало цивілізованість. Що ближче до падіння Риму, то дошкульнішими ставали набіги варварів на прикордонні провінції. А оскільки атакували імперію германські племена, то означення «варвари» надовго закріпилося саме за ними.

Нині, коли Німеччина є осердям європейського проєкту й однією з найрозвиненіших економік світу, важко собі уявити, що німецьких пращурів називали варварами. Що ж, це принаймні дає нам, людям зі Сходу Європи, надію, що з часом свого «варварського» іміджу можна позбутися, долучившись до грона «цивілізованих» народів.

Чи йдеться про мовний бар’єр, а чи про набіги кочових племен на окраїнні провінції, очевидно, що для самого існування варвара необхідним є поняття кордону. Варвар завжди мусить бути за кордоном – мовним, культурним, державним. Інакше кажучи, варвар не може бути одним із нас. Це – інший, чужий.

Цю тезу можна обернути й навспак: кордони нам потрібні, щоб відділитися від варварів. Захиститися від небезпек з їхньою боку, дикунства й хвороб. Якби варварів не існувало, їх варто було б вигадати. У культовому романі Джона Кутзеє варвари є міражем, який видніє десь далеко на горизонті, але наздогнати їх, щоб упевнитися в їхній реальності, не вдається. Це своєрідний знак питання: а може, варварів і зовсім не існує, вони нам лише ввижаються, ми їх просто вигадуємо? Найчастіше саме так і є: варварів вигадують, ними лякають, їхнім образом маніпулюють (пам’ятаєте в Макіавеллі: «Звільнимо Італію від варварів!»)

Вигадувати такі загрози вигідно державним керманичам, бо тоді можна проголошувати себе великим оборонцем народу, без якого нашій нації, релігії чи цивілізації – гаплик. Тому народ має всіляко підтримувати свого лідера й поводиря, не сумніватися в його правоті й владних повноваженнях, а бажано ще й сплачувати вищі податки задля посилення армії і, відповідно, обороноздатності. За ці гроші владар збудує стіну, яка нас захистить, і утримуватиме військо, яке не лише оборонятиме країну, а й у разі потреби стане інструментом для придушення внутрішніх повстань.

Це добре розуміли римські імператори, які не втомлювалися лякати свій народ варварами, і це усвідомлюють сучасні політики на кшталт Віктора Орбана чи Дональда Трампа, що заходилися енергійно будувати стіни на кордонах своїх держав, буцімто захищаючись від варварів, а насправді просто відвертаючи увагу від економічних проблем і власних невдач та мобілізуючи свій електорат і створюючи собі імідж патріота-захисника.

Тож у наш час логічним було б заявити: остерігайтеся не варварів, а тих, хто вас варварами лякає!

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ