Той, хто приймає зло без опору, стає його співучасником
Мартін Лютер Кінг, американський проповідник і лідер руху за громадянські права, лауреат Нобелівської премії миру

Інститут національного безпам’ятства

13 грудня, 2019 - 11:17

Днями новий голова Інституту національної пам’яті Антон Дробович на засіданні комітету Верховної Ради окреслив свою «концепцію», бачення подальшої роботи інституції під його керівництвом.

Зокрема, сказав він і таке: «Інститут національної пам'яті, власне, продовжить пошук героїчних особистостей, але з акцентом на таких особистостях, які будуть об'єднувати українське суспільство». У цьому контексті прозвучали прізвища знаних «героїв» Казимира Малевича і Валерія Лобановського.

Я не збираюся аналізувати чи критикувати нове бачення історичної пам’яті від пана Дробовича, бо, власне кажучи, там по суті й нема що аналізувати. Ясна річ, нова влада і новий директор мають право на формування власної стратегії для Інституту національної пам’яті, але важливо, щоб це стосувалося саме історії й національної пам’яті.

Бо наразі складається враження, що головною метою пана Дробовича стане «популяризація». Чи саме для цього було створено УІНП? Поставмо питання взагалі руба: чи функцією Інституту національної пам’яті є об’єднання суспільства? Можливо, краще створити іншу урядову інституцію – Інститут об’єднання, який гедоністичними методами шукатиме спільне для українців з різних регіонів?  Думаю, у цій сфері пан Дробович міг би себе проявити.

А ось Інститут національної пам’яті має іншу мету: досліджувати українську історію, казати правду про сто разів перебрехані факти, руйнувати імперські стереотипи, говорити правду. Тобто – sic! – УІНП має популяризувати саме правду, а не постаті, які можуть об’єднувати. У цьому – величезна різниця.

Лобановський і Малевич – це, безумовно, позитивні постаті, але так само більшість українців позитивно сприймають видатну акторку Мілу Йовович, яка народилася в Києві. То що, будемо тепер популяризувати її? Випустимо її плакати в жовто-блакитному купальнику? Чи є якісь креативніші ідеї для об’єднання українського суспільства?

У постколоніальному суспільстві, частина якого все ще живе у полоні імперських міфів і споживає інформацію із закордонних пропагандистських ЗМІ, функція урядової інституції, що займається національною пам’яттю, ? шукати правду, говорити про неї, формувати український погляд на історію. Так, це може комусь не подобатися, але саме такою є функція УІНП, для інших цілей – треба створювати інші інституції.

І ще одна цитата пана Дробовича: «Велика увага буде приділятися подальшій роботі по знаходженню спільної мови з нашими сусідами, з якими ми не знаходили спільної мови». Нагадаю, що зовнішньою політикою в Україні займається Міністерство закордонних справ. Як казав Квітка-Основ’яненко: «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Хотів би я побачити знаходження спільної мови між Угорщиною й Румунією про Тріанон, наприклад!

У сухому залишку треба констатувати, що ідеї й плани у пана Дробовича цікаві й позитивні, от тільки вони ніяк не стосуються статутних цілей Інституту національної пам’яті.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ