Iсторія одного «Наполеона»
Чому влада Росії так активно підтримує рух історичних реконструкторів
У Петербурзі сталося сенсаційне вбивство. О 5 годині ранку 9 листопада поліціянти і рятувальники виловили з річки Мойка доцента Санкт-Петербурзького університету, відомого військового історика наполеонівської доби 63-річного Олега Валерійовича Соколова. Виловили не лише в одязі, а ще й з наплічником, в якому виявили травматичний пістолет і пару відрізаних жіночих рук. Після такої знахідки поліція негайно провела обшук у помешканні Олега Валерійовича, тут-таки, недалеко, на набережній Мойки. І там перед ними постала ще страшніша картина. У помешканні було знайдено голий жіночий торс і відрізану від нього голову. А також скривавлену ножівку, сокиру, два ножі, обріз дрібнокаліберної рушниці і з півтисячі патронів до нього. Соколов опинився у лікарні із сильним переохолодженням через перебування у крижаній воді і з не менш сильним сп’янінням. Там він оформив явку з повинною в тому, що він у стані афекту убив свою аспірантку і коханку, 24-річну Анастасію Олегівну Єщенко, уродженку Кубані, через те, що вона ревнувала його до його дочок. Загалом, у російських вишах сексуальний зв’язок професорів і викладачів із студентками та аспірантками — річ звична. Ніг коханої доцент начебто встиг позбутися, і їх понесло течією, а ось із руками вийшла невдача. Оскільки Соколов був добряче напідпитку, то, кидаючи наплічника з руками, він втратив рівновагу і сам впав у річку (за іншою версією — побачив, що наплічник не хоче тонути, стрибнув у річку, аби його притопити). Людину, що борсається у воді, побачив якийсь жалісливий таксист і викликав поліцію та рятувальників. Ну, а далі історикові відпиратися було марно.
Оразу ж з’ясувалося, що нещасну аспірантку було застрелено з дрібнокаліберного обріза. А це не дуже в’яжеться із версією вбивства у стані афекту. У таких випадках зазвичай хапають перше ліпше знаряддя вбивства, що трапилося під руку, — ніж чи щось важке. Або просто б’ють жертву головою об підлогу, стіну, кут шафи, душать її, врешті-решт. Але обріз — це вже щось серйозне, що свідчить про певну попередню підготовку. А тут ще з’ясувалося, що за 53 хвилини до смерті, о 1 годині 07 хвилин ночі 8 листопада, Настя телефонувала своєму братові Сергієві і повідомила його, що вона зараз пішла від Соколова, оскільки він приревнував її до одного з друзів, до якого вона мала намір йти на день народження. Олег Валерійович не лише не дозволив йти на день народження, а ще й звинуватив у невдячності і вдарив. Настя думала переночувати в гуртожитку, але потім повернулася до помешкання Соколова. Чи то речі захотіла забрати, чи то вирішила помиритися. А доцент її застрелив. Це вже більше скидається на навмисне вбивство через ревнощі. Соколов, як видається, захотів помститися Насті за те, що вона йде від нього. Загалом, дуже гарний сюжет для трилера. Гадаю, що колись цю історію екранізують, тим паче, що справа вже здобула великий суспільний резонанс, а у фільмі може виникнути сильна історична лінія, пов’язана з Наполеоном Бонапартом і його походами.
Адже Олег Соколов — найбільший у Росії і визнаний у Франції фахівець з Наполеона та його армії, удостоєний за свій внесок у науку про наполеонівську добу Ордена почесного легіону і ступеня кавалера (тепер ордени його, напевно, позбавлять). Ба більше, він — один із засновників і керівників, ще 1976 року, руху воєнно-історичних реконструкторів, які на натурі займаються відтворенням битв минулих часів, влаштовуючи вельми видовищні вистави. І як очільник руху воєнно-історичних реконструкторів Соколов входив до складу Наукової ради Російського воєнно-історичного товариства. А РВІТ очолює сам міністр культури Росії Володимир Мединський, і воно є важливою зброєю російської пропаганди. Щоправда, у день, коли стало відомо про злочин Соколова, його прізвище одразу ж зникло зі списку членів Наукової ради РВІТ, але у кеші Гугл є доступною більш рання копія сторінки, де Олег Валерійович присутній серед членів Наукової ради. Університет Ліона швидко зробити те ж саме, вилучивши вбивцю зі своєї наукової ради.
В русі російських реконструкторів, як відомо, помітну роль відігравав відомий Ігор Стрєлков-Гіркін. Але він займався XX століттям, реконструюючи битви білих армій під час громадянської війни, і деякі його соратники з реконструкції вирушили разом із ним до Слов’янська завойовувати Україну. Довкола Олега Соколова теж була віддана йому група реконструкторів, що відтворювала наполеонівські війни. Вони дивилися на нього як мало не на пророка. І деколи вони діяли як своєрідна група фізичної підтримки свого лідера. Так, у лютому 2018 року, коли на відкритій лекції Соколова двоє студентів почали ставити йому провокаційні запитання про буцімто наявний у його роботах плагіат. І тоді за знаком Соколова кілька реконструкторів вивели надто допитливих студентів із застосуванням грубої фізичної сили. Ці дії Соколова згодом засудила факультетська комісія з етики.
Створюється враження, що в Росії рух історичних реконструкторів влада підтримує не лише як засіб патріотичного виховання, а і як своєрідну віддушину для дуже активних і таких, що люблять зброю, молодих людей, які інакше могли б стати бійцями мафіозних угруповань чи штурмових загонів радикальних політичних рухів. А за потреби їх можна використовувати, як у випадку з Гіркіним, і для гібридних воєн.
Соколов, як стверджують деякі з тих, хто його знав, міг бути жорстоким, якщо хтось чинив супроти його волі. Одна зі студенток стверджує, що, коли вона була коханкою Соколова і мала намір розійтися з ним, Олег Валерійович у день, коли вона прийшла по речі до помешкання, яке вони винаймали, прив’язав її до стільця, загрожував розпеченою праскою, як справжній мафіозі, і упродовж години методично її бив, погрожуючи вбити і заховати тіло на найближчому будівництві, де його не знайдуть. Тоді, 2008 року, студентка зняла побої у травмопункті і написала заяву до поліції, але справу зам’яли. Олег Валерійович мав впливових друзів і покровителів. Один із них, швагер мера Москви Юрія Лужкова Віктор Батурин, фінансував видання праць Соколова у Франції.
Я сам праці Соколова переглядав лише по діагоналі. Але в мене склалося враження, що він дуже добре знається на організації, однострох і тактиці наполеонівської армії, саме тому, що й потрібно історичним реконструкторам. Стратегія ж і логістика, як на мене, не були сильним боком праць Соколова. І російські джерела він деколи знав гірше, ніж французькі. Також Олег Валерійович дуже ідеалізував Наполеона, і це позначилося на науковому боці його робіт. До речі, кілька статей Олег Соколов встиг написати у співавторстві з Настею Єщенко.
Дружина журналіста Олександра Невзорова, який приятелював із Соколовим, стверджує, що Соколов не лише вирізнявся садистським ставленням до коней на своїх реконструкціях, а й «справді вірив у те, що є реінкарнацією, «другим пришестям» Наполеона в цей світ. І все довкола було для «Сера» нікчемністю і «м’ясом». Він справді досконально вивчив біографію Наполеона і поводився саме так, як поводився б, за його уявленням, Наполеон. Він — імператор, решта — холопи, негідні виносити його нічну вазу».
Досконале вбивство Соколовим прокоментував навіть прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, який назвав те, що сталося, «жахливим актом безумства» і додав, що «за такої ситуації, коли все вельми скидається на чистісіньке божевілля, звинувачувати когось, окрім самого вбивці, не можна». Таким чином, для влади найвигіднішою видається версія з неосудністю вбивці і відправленням його на примусове лікування». Тоді РВІТ не доведеться виправдовуватися за членство там вбивці — з божевільного що візьмеш? Захист же Соколова розраховує переконати слідство в тому, що він застрелив Анастасію Ещенко в результаті сильного душевного хвилювання, зумовленого ревнощами, тобто у стані афекту, а за це передбачено всього лише до трьох років колонії і дає змогу уникнути примусового лікування у психіатричній клініці, яке буде призначено, якщо вбивцю визнають неосудним. Проте Соколов вистрелив в свою жертву аж чотири рази (за іншими даними — навіть 8 разів), аби вбити напевно. І у своїх свідченнях вбивця прагне створити враження, що діяв у стані сильного душевного хвилювання, спричиненого ревнощами. Він, приміром, стверджував, що після того, як вдалося б позбутися трупа, планував вчинити самогубство в мундирі Наполеона у Петропавловськой фортеці на очах у туристів, залишивши на тілі прощального листа, а в помешканні — заповіт. Ефектна казка, лишень для цього абсолютно не потрібно було розчленовувати труп коханої і намагатися його втопити. Навпаки, треба було б покласти тіло в помешканні в неушкодженому вигляді, вбрати у найкращу сукню, залишити зворушливу записку на простріляних грудях, а потім вже заподіяти собі смерть на публіці. Ні, всі дії Соколова було спрямовано на те, аби приховати сліди злочину. Увечері 8 листопада він приймав гостей. Труп Насті в цей час був захований в сусідній кімнаті, і ніхто з гостей нічого не запідозрив. Це створило б Соколову своєрідне алібі, якби спохопилися і почали шукати Настю. Гості б підтвердили, що увечері 8 листопада Єщенко в помешканні Соколова вже не було. Щоправда, доцент не врахував, що в центрі Петербурга скрізь відеокамери. І як з’ясувалося згодом, одна із них зберегла Соколова, коли він викидав в Мойку ноги Насті. А ще коли він пиляв своїй коханій руки й ноги, історикові постійно ставало зле і він рятувався від нудоти за допомогою горілки. І до кінця процесу так напився, що в результаті впав у Мойку разом із доказами. У суді ж, який заарештував його на два місяці, Олега Валерійовича, наївно вважаючи, що хтось йому повірить, у сльозах запевняв поважну публіку, що оскаженіла Настя сама перша кинулася на нього з ножем, і він убив її в межах самооборони.
Чим скінчиться справа Олега Соколова, ми, напевно, дізнаємося упродовж наступного року. У чому, мабуть, можна бути впевненим, що у в’язниці чи в психіатричній лікарні Соколов матиме прізвисько «Наполеон», а в лікарні, якщо пощастить, його ще призначать старшим над усіма тамтешніми «Наполеонами».
