Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Кароока каріока Віра Вовк

26 вересня, 2014 - 11:11

У Ріо-де-Жанейро живе легенда української літератури - Віра Вовк. Це авторка двох десятків книжок, перекладачка української класики португальською мовою. Завдяки їй бразильські й португальські читачі можуть читати твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Марка Вовчка, Василя Стуса й інших шістдесятників, цілої плеяди українських письменників середнього й молодшого поколінь. Але що важливіше - завдяки пані Вірі українська література поповнилася екзотичним голосом тропіків, бразильською пристрастю й португальським сумом, адже їй вдалося поєднати рідну Галичину й Гуцульщину із заморськими настроями, архетипами й інтонаціями.

Не вдалося - життя змусило. Віра Вовк народилася 88 років тому на Львівщині. Пізніше разом із сім'єю жила в Німеччині, де досконало опанувала німецьку мову (це їй потім згодиться - тобто згодиться обом: і Вірі Вовк, і німецькій мові). Після Другої світової разом із матір'ю молода поетеса емігрує в Бразилію, у неймовірне місто Ріо-де-Жанейро. Після років поневірянь пані Віра знаходить своє місце в Ріо - влаштовується працювати в тамтешній університет. Як для імігрантки, робить блискучу кар'єру - з часом навіть очолює кафедру германістики університету в Ріо-де-Жанейро. Але головне в її житті - Україна й  українська мова; все життя вона пише власні твори, перекладає українською тексти брзильських, португальських і німецьких поетів. Збирає достойні жнива зслужених премій і літературних нагород.

Два тижні тому я прилетів у Бразилію на Міжнародний фестиваль "Artes Vertentes", поетичні виступи в рамках якого відбувалися і в Ріо. Потрапивши в Ріо-де-Жанейро, я жартував, що мушу відвідати два найвизнічніші місця: гору Корковадо зі всесвітньо відомою статуєю Христа й пані Віру Вовк. Виявилося, що ці подорожі можна поєднати, оскільки пані Віра живе якраз під цією горою.

І ось ми з бразильським поетом Рікардо Доменеком дзвонимо в двері її помешкання. Відчиняє бадьора й усміхнена жінка, яка починає говорити з нами одразу трьома мовами - українською, португальською й англійською. Її квартира нагадує просторий музей: багато полиць з різними фігурками, писанками, амулетами, картинами. Виявляється, полиці звільнилися, бо Віра Вовк подарувала свою приватну бібліотеку Києво-Могилянській Академії. Поетка пригощає нас бразильською кавою й чимось на кшталт штруделя, доречно жартуючи, що тропічні яблука й борошно не дуже надаються для традицій європейського кондитерського мистецтва.

Говоримо, жартуємо, пані Віра згадує. Зокрема й про страшну ніч, яку вона пережила під час бомбардування Дрездена. Вона розповідає про свої контакти з бразильськими письменниками, показує фото, ділиться планами, обдаровує нас книжками. Ми з Рікардо вражені її активністю, доброзичливістю й оптмізмом. Наостанок, уже перед виходом, я питаю про колір її очей. Пані Вра каже, що вони зелені, а часом золоті. Я жартую, що це і є справжня кароокість, яка мені потрібна для гармонії зі словом "каріока" (так називають жителів Ріо). Для мови нічого не жаль, навіть кольору очей - приблизно так віджартовується поетка. А в мене ще довго залишається враження, що ця фраза могла б бути її життєвим кредо.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ