Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Кава з політикою

Учорашнім «іконам Майдану», котрі власним прикладом перетворили слова «єврооптиміст» і «антикорупціонер» на лайливі, не потрібна конкуренція
21 грудня, 2017 - 20:03
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

«15-21.12.2017»

«Мета — показати суспільству трохи іншу картинку, ніж щотижневі політичні вакханалії та спроба штурму Жовтневого палацу», — так сформулювали, як вони бачать мету своєї акції, організатори недільної «Кави на Майдані» на сторінці заходу у «Фейсбуці». Незважаючи на досить чітко викладене в цій фразі політичне послання, вони наполегливо — і в постах у соціальних мережах, і в особистому спілкуванні — продовжують наполягати, що це просто «зустріч друзів», на якій немає місця політиці та «політичним деклараціям». Не має значення, чи говорять усім неправду ці люди чи лише самим собі, ця колонка про інше — про те, чому «без політики» в Україні більше не вийде, скільки б кави, чаю чи інших тонізуючих напоїв  не пити.

Відразу зауважу, на «неправду» ображатися не варто. Брехали про «без політики» і ми, самі собі цілий тиждень наприкінці листопада 2013-го брехали. Вже тепер розуміємо, той перший, нібито «без політики», до його розгону Євромайдан, насправді, бачився нам «без політиків» як вираження недовіри і тодішньому керівництву країни, і  безхребетній тодішній парламентській опозиції. Насправді, це теж була політична позиція, кінцевим проявом якої повинно було стати народження нової політичної сили. Повинно, але не сталося. Тому що цього боялися і тодішня влада, для якої гасла «без політики» і «проти всіх» були засобом послаблення електоральної підтримки опозиції, і тодішня опозиція, яка бачила Майдан лише як море людей, що покірно піднімають перед сценою на недільних вічах руки. Нові політичні сили та нові самостійні політичні лідери їм були не потрібні. Зате після перемоги Майдану, в новій системі політичних координат, їм знадобилися нові, вже свої, Калашникови та Чечетови. Результат можна спостерігати сьогодні в Маріїнському парку та щонеділі  на Хрещатику. — Не Третій Майдан, а шоу Шустера, що вихлюпнулося на вулиці. І альтернативою йому є не гуляння «без політики», заради, як самі організатори сформулювали, «картинки» — цієї «картинки» і без «Кави на Майдані»  найближчими чотирма тижнями в новорічному Києві буде повно, а створення реальної, без прикриваючих бізнесменів від політики клоунів і божевільних, не за лайки, гранти та квартири, політичної сили, що виступає за реформи та боротьбу з корупцією. Лише заради цього варто зібрати активістів, тих, хто пройшов Майдан і АТО, а не просто кави попити. Ось тільки, як і чотири роки тому на Майдані, така сила сьогодні нікому не потрібна.

Учорашнім іконам Майдану, що власним прикладом перетворили слова «єврооптиміст» і «антикорупціонер» на лайливі, не потрібна конкуренція — вони першими, ще раніше за проросійську «Країну.ua», назвали недільну акцію «зборищем порохоботів» і «Анти-Майданом». Влада ж (як би не було сьогодні розмито між Банковою, Аваковим і Гройсманом у сьогоднішній Україні це поняття) зацікавлена лише в безумовній підтримці. — Або «без політики», або краще вже люмпени, що біснуються, під шумок яких можна, наприклад, приймати будь-які 7206 і скільки завгодно на користь агробаронів подовжувати мораторій на продаж землі. Нас з усіх боків намагаються переконати, що існує лише дві альтернативи — або безсумнівний «одобрямс» дій влади, або прилучитися до політичного шоу Гришиних/Семенченко, Парасюків, Саакашвілі, причому, як «політику» нам представляють виключно других. І обидва ці варіанти звучать у моїх вухах як похоронний дзвін по реформах. Тому що така «опозиція», що все більше скочується в своїй риториці до експропріації та погромів, виплесне разом з водою в разі перемоги, або навіть, якщо просто стане скільки-небудь масовою, всю країну. Тому що ця влада, ми це розуміємо, проводить реформи не керуючись щирими політичними переконаннями чи економічними поглядами, а лише під тиском — чи то Путіна, Заходу, а чи внутрішньої опозиції. Для неї ці реформи — лише умова їх політичного виживання (а для багатьох і виживання їхнього бізнесу) в даний час. І за першої ж нагоди, без контролю з боку громадянського суспільства (а не авторів фейкових «розслідувань» і натовпу, що біснується), вони з сьогоднішнього курсу реформ звернуть, адже в Раді є ті, хто з хлібом-сіллю-голосами тільки й чекають від них цього повороту.

Якби на Хрещатик у неділю справді збиралися лише бойові побратими, можна було б говорити про зустріч без політики. Втім, навіть у такому разі, ця зустріч у форматі «на каву» могла б стати гідною альтернативою не зборищам Саакашвілі, а російській традиції святкування Дня десантника — під горілку у фонтані. Ось тільки на Хрещатик у неділю запросили «киян, гостей міста» — громадських активістів, і тільки потім уже, самі на сторінці заходу переконаєтеся, ветеранів — «героїв нашого часу, справжніх учасників війни». Ймовірно, організаторам відомі ветерани, що не цікавляться політикою, — тут вони компетентніші за мене, але за визначенням неможливий громадський активіст, що не цікавиться політикою. Власне, саме громадянами нас — і активістів, і ветеранів — робить те, що ми говоримо про політику не лише на кухні, якою запропонував мені обмежитися ініціатор «Кави на Майдані» Олексій Петров. І саме ці громадяни прийдуть у неділю на Хрещатик, навіть якщо їх там і не дуже чекають.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments