Кожна допомога – заради самодопомоги
Корпоративна соціальна відповідальність — альтруїзм, дорога іграшка чи конкурентна перевага?
Не дуже люблю пафос та екзальтовані тексти, особливо, коли мова йде про доброчинність. Тому хочеться більше зупинився на базових речах та пояснити, чому інвестиційні проєкти нашої компанії по можливості допомагають людям і для чого це потрібно робити?
Я переконаний, що «не має нічого більш практичного, як хороша теорія», тому вважаю за доцільне висвітлити декілька постулатів, які пояснюють, що таке корпоративна соціальна відповідальність (КСВ), і що вона дає бізнесу та суспільству.
Так, на мій погляд, доброчинність потрібно розглядати через призму двох аспектів: філософсько-етичного, більш абстрактного, та соціально-економічного, більш практичного.
Філософсько-етичний аспект включає у себе такі підходи, як: негативістський, естетичний та утилітаристський.
Відповідно до негативістського — благодійність розглядається як соціальний інститут, створений задля зниження рівня напруги й конфліктів у суспільстві. Скажу відразу, це не зовсім наше — це справа політиків, хоча опосередковано кожен щирий акт доброчинності позитивно впливає на рівень соціального напруження.
Етичний підхід базується на ціннісних та духовних засадах, пошуках шляхів самовдосконалення людини. Благодійність, як моральне завдання, знаходить свій вираз не лише в готовності поділитися, віддати, але й в готовності позбутися чогось важливого. Така діяльність потребує духовної зрілості, розуміння добра задля вміння зробити благо іншому.
Існує багато теорій, які пояснюють мотиви до етичного підходу у ракурсі доброчинності. Мені до душі теорія Л.Виготського, яку коротко можна викласти через таку притчу.
Священик порадив самовбивці, який хотів скочити із моста в урвище, віддати гроші жебраку, який сидів знизу. Він віддав і передумав вбивати себе. Тобто готовність пожертвувати, змінює, трансформує нас, дозволяє пережити катарсис (очищення).
Це означає, що у людей є певні переживання та почуття, які заводять їх у глухий кут. Із іншого боку є почуття, які хочуть помогти іншому. Ці групи почуттів конфліктують, і формою конфлікту є милосердя. Це викликає катарсис, стимулює розвиток людського у людині. Таким чином доброчинністю займаються люди, які мають певний рівень етичного розвитку, а завданням кожного суспільства є збільшення кількості таких людей.
Представники утилітаристського підходу стверджують, що доброчинність повинна допомагати нужденним, але й разом із тим сприяти зменшенню кількості людей, яким потрібна така допомога.
Це наш шлях, він мені імпонує більше всього. Я переконаний, що кожна допомога має бути заради самодопомоги. Тобто ми маємо не просто допомагати людям, які цього потребують, а допомагати їм так, щоб завтра їм ця допомога не була потрібна. Ми маємо в першу чергу давати інструменти, знання, підтримувати їх у важкі хвилини. Ми прихильники приказки «Дорога ложка до обіду», що означає, що людям потрібна допомога саме у певний момент — не до і не після.
Щодо соціально-економічного аспекту благодійності, то існує три ключових моделі, відповідно до яких компанії розвивають свою корпоративну соціальну відповідальність (КСВ), зокрема:
• Американська модель, що базується на теорії корпоративного егоїзму і передбачає, що КСВ потрібна для максимізації прибутку і підвищення продуктивності праці.
• Європейська модель, яка базується на теорії кооперативного альтруїзму і передбачає, що корпорації мають робити значний внесок у поліпшення якості життя і робити це, ігноруючи комерційний інтерес.
• Великобританська модель, яка заснована на теорії розумного егоїзму і передбачає баланс між комерційним та соціальним інтересом, що означає, що соціально-відповідальний бізнес у довготривалій перспективі підвищує прибуток, зміцнює стійкість, поліпшує імідж.
На наш погляд, остання модель є найбільш обґрунтованою, і ми є її прибічниками. Адже при такому варіанті, з одного боку, не руйнуються первинні засади бізнесу, які передбачають постійне підвищення його ефективності та прибутковості, а із іншого — культивується його соціальна орієнтація.
Хочу звернути увагу тих власників та менеджерів, хто сумнівається, що розвивати КСВ — це не лише альтруїзм, і що КСВ є стійкою конкурентною перевагою та дає ряд суттєвих вигод, зокрема:
• Скорочення транзакційних витрат
• Підвищення ефективності залучення ресурсів
• Підвищення рівня впровадження інновацій
• Підвищення лояльності працівників
• Підвищення лояльності споживачів
• Зниження ризиків
Таким чином, ми є прихильниками твердження, що корпоративна соціальна відповідальність — це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, перед тими, на кого ці рішення націлені, що забезпечує сталість розвитку, як організації, так і суспільства. І в основу нашої парадигми корпоративної соціальної відповідальності закладено рівновагу між вирішенням наших комерційних завдань та задоволенням соціальних, економічних та екологічних потреб регіонів, де працюють наші компанії.
Із власного досвіду, хочу зауважити, що для реалізації КСВ у компанії не достатньо час від часу робити хороші справи, тут необхідний системний підхід. Спершу потрібно визначитися із проблемами, які ви плануєте вирішувати, тобто сконцентруватися на чомусь конкретному. Адже допомагати усім і скрізь — це означає нікому і ніде. Слід зауважити, що проблеми можуть лежати як у соціальній, так і екологічній, або навіть економічній площині.
Наприклад «Наш Край» (один із наших інвестиційних проєктів) вирішує такі питання:
* в економічному напрямку допомагає досягти успіху у власній справі підприємцям, надає їм апробовану бізнес-модель, консультує та навчає наших майбутніх партнерів, що дозволяє їм стати власниками стабільного бізнесу;
* у соціальному — пропагує здоровий спосіб життя, в тому числі фізичну активність, та здорове харчування, впроваджує власні програми для соціально-вразливих верств населення, надає підтримку спеціалізованим дитячим закладам та місцевим організаціям, що опікуються людьми, які потребують допомоги;
* в екологічному аспекті реалізовує програми щодо зниження забруднення навколишнього середовища та ініціює заходи з метою раціонального використання невідновлюваних ресурсів, а також формує відповідальне ставлення до навколишнього середовища у всіх стейкхолдерів та залучає їх до спільних дій.
Потім необхідно поставити цілі по кожному напрямку і обов’язково визначити показники, які будуть сигналізувати, що ви досягнули цих цілей. Тоді зробити все, що запланували, і обов’язково проконтролювати виконання.
А ще ми переконані, що керівництво країни не повинно у важкі хвилини плазувати на колінах перед олігархами та випрошувати у них напередодні вкрадених у держави коштів, а сприяти розвитку КСВ усього національного бізнесу. І це не складно, багато цивілізованих держав пішли цим шляхом. На мій погляд, враховуючи їхній досвід, для цього необхідно забезпечити:
• Надання податкових пільг комерційним організаціям, які інвестують у розвиток КСВ
• Організацію пропаганди позитивного досвіду розвитку КСВ в Україні та за кордоном: PR, реклама...
• Створення громадських організацій, які б стимулювали розвиток КСВ
• Створення рейтингів працедавців
• Запровадження змагань, конкурсів із присудженням грантів, які б стимулювали розвиток КСВ
• Організацію навчань із залученням провідних фахівців та відомих філантропів, які б дали поштовх, мотиви та інструменти для імплантації КСВ
• Популяризацію сертифікації відомими міжнародними організаціями вітчизняних підприємств на предмет КСВ
• Введення відзнак та державних нагород, які б вручалися власникам та менеджерам за виняткові досягнення у вирішенні соціальних завдань
Я переконаний, що такий підхід сформує культ КСВ серед бізнесу і виведе її у нашій державі на якісно інший рівень, що має надзвичайно важливе значення, і не лише у фінансовому, а і в духовному аспекті.
І на завершення усім, хто вагається, чи потрібно розвивати КСВ, хочу нагадати, що існує так званий «залізний закон відповідальності», який був сформульований К. Девісом ще у середині 1960-х років. Суть якого полягає у тому, що ті, хто не беруть на себе відповідальності, адекватної їхній владі, у результаті втратять цю владу.
