Життя справді складне, і єдиний у нього підручник — досвід.
Григір Тютюнник, український письменник-прозаїк

Крутиться, крутиться глобус

За що справді варто цінувати зимові свята, так це за можливість випасти із контексту, сповільнитися, подумати про важливе.
8 січня, 2016 - 11:08

Бодай заради цього варто починати святкувати католицьке Різдво 25 грудня, а повільно продирати очі – десь між «святого Василя і святим Водохреща». У Кьолні біженці влаштували масові сексуальні домагання до жінок на вулицях і вокзалах? Північна Корея продовжує божеволіти й загрожує всьому світу ядерною зброєю? Качинський у приязній атмосфері зустрівся з Орбаном, що означає кінець тої Польщі, якою ми захоплювалися і на яку рівнялися? Призабута Росією квазі-республіка Придністров’я приймає європейські стандарти, щоб разом із Молдовою мати змогу експортувати свої товари в ЄС?

Скільки таких важливих тем було минулого року! Аналітики писали доповіді, публіцисти ламали списи, читачі жахалися, задумувалися і перепощували надважливі новини. Чи багато з тих новин можемо згадати нині? Сотню років тому у верховинське село не доходили майже ніякі новини, і смерть Семена з сусіднього хутора чи вінчання Калини, священикової доньки, були важливішими за політичні баталії в англійському парламенті чи неврожай в Аргентині. Такі події важливіші й зараз, бо вони справжні, але ми їх не помічаємо, сховавшись за моніторами власних лептопів і синхронно з усією планетою змінюючи аватарки під кольори французького стягу. А як там двоюрідна сестра, коли ви востаннє бачилися? А як звати собаку сусідів, з якими щоранку в поспіху розминаєтеся на східцях під’їзду? На ці питання ми не хочемо відповідати, нам навіть неприємно їх чути, зате ми знаємо всі подробиці скандалу навколо Мішеля Платіні, орієнтуємося в нюансах передвиборчої кампанії Дональда Трампа, обсмоктуємо кожну фразу з новорічного звернення Ангели Меркель.

2015-й став для нас роком сумного здивування: увага світу поволі перемикається з України, все рідше лідери провідних країн коментують російську агресію, все менше новин про закордонні лікарні, готові прийняти наших бійців, не кажучи вже про готовність надати нам збройну допомогу. У сучасному глобалізованому світі – щодня нові трагедії, війни, зіткнення геополітичних інтересів, повені, теракти, біженці. Перші шпальти головних видань планети писали про Україну рік тому, сьогодні ж тривожний капслок описує Сирію, Північну Корею й поведінку арабів у Кьолні, а завтра.. Завтра, будьмо певні, з’являться нові топ-теми, з’являться нові зірки й сенсаційні подробиці їхнього життя, хтось виграє, а хтось втратить.

А ці кілька спокійних і святкових різдвяних днів допомагають зрозуміти, що все це – суєта-суєт. Що сподіватися – як держава Україна – треба на себе і власну армію, бо про наші проблеми підписанти будапештських меморандумів блискавично забувають. Що дбати треба про своїх рідних, друзів і оточуючих, бо вони, на відміну від телевізійної картинки, ‒ реальні, справжні, дорогі. Що обійняти дідуся, який і не чекав уже вас у гості, приємніше й важливіше за перегляд свіжої серії нового серіалу, а дурнуватий жарт-плітка про однокласника, розказаний за святковим столом, смішніший за дебільні потуги гумористичних шоу.

Крутиться, крутиться глобус… Щодня приносить свіжі новини, сенсації, приводи для суму й роздумів, заклопотані якими забуваємо, що кожен оберт планети – це ще й мінус один день із нашого життя.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments