Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Курченко, кажете? Вони скинулися б усі

«01-07.12.2017»
7 грудня, 2017 - 16:45

Хоч би хто оплачував це шоу, вкладення виправдалося сторицею. — Ще більше знизився авторитет держави, а отже, його здатність ефективно і ціною менших поступок основним політичним гравцям проводити реформи. Ще більше дискредитовано цінності та ідеали Майдану, інститути громадянського суспільства як інструменту змін у країні. На «активіст» тепер дивляться косо, ніби це прізвище приятеля Вадима Тітушка, ну а за «антикорупціонер» ще можуть й в пику дати — не тому що прибічники корупції, а тому, що вважають і те й те одним загальним злом. Хто від цього виграв? Ні, не скажу, що головний переможець Кремль. Передусім переможці тут кримінально-олігархічні клани, що монополізували політичний бізнес в Україні, хто під шумок костюмованої «міхореволюції» за останні тижні зміг відчутно підкоригувати курс реформ у бік повернення до звичного цим кланам кучмівсько-ющенківскому патерналізму, — болоту, в яке канули надії тих, хто проголосував «так» на референдумі 1 грудня 1991 року.

Передусім йдеться про законопроект «Купуй українське, плати українцям». Здавалося б, чим погано підтримати українського виробника, дати йому трохи фори на конкурсних торгах, цим самим, як розповідають його автори, підтримавши в країні економічне зростання. Ось тільки під яскравою псевдопатріотичною популістською обгорткою у ньому захований цілий букет ризиків — від зовнішньополітичних до корупційних. Здається, у нас вже ні для кого не аргумент, що Україна узяла на себе зобов’язання, коли вступала до СОТ, так і коли підписувала Договір про асоціацію з ЄС, нехай навіть їх невиконання може обернутися економічними санкціями у відповідь, здатними поставити хрест на зростанні експорту українських товарів. Європейські, світові ринки — це так, абстракція, якщо на протилежній чаші терезів кілька цілком реальних мільярдів з українського бюджету, які потраплять, вони вже знають конкретно, до чиєї кишені. Ось тільки до чиєї, нас поки що не повідомляють. — Список підприємств, чиї товари за рахунок українського бюджету, за рахунок нас із вами, купуватимуть від 25 до 43% дорожче, Кабмін складе і опублікує вже після ухвалення законопроекту під номером 7206. А ви думали, авжеж, — сюрприз!

То, може, це розумна ціна за обіцяне, у разі ухвалення цього закону, зростання виробництва? Ось тільки чи слід чекати цього зростання? Не посилатимуся на весь досвід українського протекціонізму за останні чверть століття, візьмемо як приклад один конкретний випадок. Добре, що він упродовж останнього тижня на слуху. Авжеж, це горезвісний «ЗАЗ», який 30 листопада офіційно оголосив про припинення виробництва легкових автомобілів, нібито через неможливість конкурувати з незаконним імпортом уживаних авто. Попри всі мислимі дотації і преференції, машини Запорізького автозаводу не змогли конкурувати ні з уживаними європейськими автомобілями 10—15-річної давності, ні з узбецьким RAVON, який успішно зайшов в Україну, і в тому ж сегменті ринку, що й «ЗАЗ», без жодних дотацій, на рівних з усіма законними і незаконними імпортерами, почувається на ньому цілком упевнено. Отже, дотації, преференції не спосіб підвищити виробництво. Скоріше навпаки, нездатність українських компаній чесно конкурувати навіть на власному українському ринку має наслідком і їхню нездатність конкурувати на ринку світовому. Не дивно, що авторам законопроекту начхати на можливі санкції ЄС і СОТ у відповідь — спонсорам законопроекту на цих ринках робити нічого, вони можуть вижити лише в теплому, затишному маленькому світі ізольованої від всього світу України, де успішність твоєї компанії визначається твоїми політичними зв’язками, а товар... Ну, як довів досвід власників «ЗАЗ», аби непогано заробляти, необов’язково хоч щось виробляти і продавати.

Як не пояснюється захистом пересічного українця і продовження на рік мораторію на продаж землі. Дивна одностайність, проти продажу землі виступають і партія влади, і опозиція всіх ґатунків, і навіть агробарони плачуть крокодилячими сльозами, мовляв, у нас нічого не готово для запровадження ринку землі, і нещасних селян може хтось обібрати. Експорт української сільськогосподарської продукції зростає небаченими темпами, вже наступного року обіцяючи перевершити показники періоду, коли його більша частина йшла до закритої тепер для нього Росії. І що від цього банкету, пробачте, перепадає власникам паїв? — Три скориночки хліба?! Тоді як заклопотані, як захистити інтереси селян агробарони, смокчуть одразу двох телят, отримуючи і надприбутки від зростання світових цін на продовольство, і доячи держбюджет на дотації, значна частина яких вкладається у вічно відкриті у турботі про народ голодні роти державних мужів.

Поки спритні політичні ділки на підгодівлі в олігархічних кланів реанімують промислові та аграрні латифундії, що, здавалося б, відходять в минуле, суспільна увага прикута до дудочки гамельнського щуролова. За два місяці протесту, в гірших традиціях української опозиції, ми так і не почули ні програми, ні чітких вимог. — Адже розуміння ситуації в країні у «революціонерів» на рівні солдатів на Сенатській площі, що вважали Конституцію, яку вимагали декабристи, дружиною великого князя Костянтина Павловича. Насправді, як і опозиція часів Януковича, нинішня опозиція вже стала частиною системи, зручним інструментом, щоб зовні ефектно, але абсолютно для себе безпечно каналізувати протести, ослабити позиції президента, відвернути увагу суспільства від справді важливих для нього питань, нарешті, забезпечити не лише продовження мораторію на продаж землі і преференції для свого бізнесу, а й продовжити свою монополію на політичний бізнес у цій країні. А ви кажете, Курченко. — Вони б скинулися всі.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments