Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Лайфхак

18 березня, 2020 - 09:38

Пошив собі першу в моєму житті медичну маску.

Я прийшов до цього доленосного рішення не одразу. Йому передувала внутрішня боротьба, пошуки себе в цьому параноїдальному світі, тихі обсценізми після чергового безрезультатного відвідування аптеки, перейняте кафкіанським розпачем споглядання фейсбучних фотографій друзів у елегантних покупних масочках.

Ні, звісно, був запасний варіант. І я певний час думав про нього. Витягав з шафи, обдивлявся, примірював. Респіратор, класний, гумовий, з розкішним клапаном. Лежить там ще з часів Майдану. Але хай поки лежить. Пізніше знадобиться. Може, навіть цього року.

Отже, маска. У ще одній аптеці, де мені сказали, що нічого нема й не буде, я купив сувій медичної марлі, спитав, у скільки шарів складати. І пішов додому.

Коли шиєте маску, найважливішим технічним і не тільки питанням є колір ниток. Нитки мають бути чорними. Якщо будуть не чорними — нічого не спрацює. Це я вам як фахівець з пошиття масок кажу.

Цікаво, що ниткою в голку я потрапив з першого разу. І почав обшивати умовно прямокутний шматок марлі по умовному периметру. Грала музика по інтернет-радіо, звучали слова. Ні, слова звучали не з радіо, а з мого рота. Різні слова. Переважно короткі. Але поєднані в запаморочливі й енергійні конструкції. Про їхню енергійність свідчить те, що мій кіт, що зазвичай спить на спеціальній подушці на кухні, де відбувалося все таїнство, повернувся тихою ходою хтивого дядька принца через добрі чверть години після завершення процесу.

Мало було обшити. Ще ж мотузочки!

Мотузочки так мотузочки. Беремо бинт, відрізаємо 4 рівних шматки, скручуємо, пришиваємо по кутках. Як добре, що заправив у голку достатньо нитки — не довелося знову цілитися у вушко, що після нелюдських зусиль з обшивання марлі було би вкрай складно, кіт би знову втік.

І нарешті! Не минуло й години! Готово!

Урочисто натягую готовий, пахнучий гіркуватим аптечним запахом продукт на обличчя, зав’язую стрічечки, йду до дзеркала.

І розумію, що таку, мля, маску пошив — всім маскам маска. Коли все закінчиться — в музей одразу можна здати. Як вдягну завтра, як вийду на вулицю — вірус від жаху в Антарктиду втече. Чи на Марс умотає. Разом з Зеленським, наприклад.

І респіратор не знадобиться.

Буду здоровий!

Чого й вам.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ