Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Мавпячий процес

«10-16.11.2017»
16 листопада, 2017 - 17:08

Хто тільки про український «мавпячий процес» уже не написав. Навіть Щур сюжет зняв. Українське вчене співтовариство збирає підписи під листом на підтримку Ірини Єгорченко, на яку подав до Печерського суду позов про захист репутації ображений за характеристику «псевдонауковець», декан факультету інформаційних технологій моєї альма-матер — Університету імені Шевченка — Юрій Тесля, а пишуча братія змагається в соціальних мережах у дотепності. Ось тільки я не бачу в цій історії нічого смішного, більш того, якщо суд керуватиметься не емоціями або політичною, на тлі реакції медіа, доцільністю, припускаю закономірне і невтішне рішення. — За всіма формальними ознаками Юрій Тесля псевдонауковцем не є. З позиції права іншого рішення й не може бути.

Не поспішайте обурюватися. Зараз поясню, чому так. Юрій Тесля не просто чиновник від науки й освіти, але й доктор технічних наук. Більш того, окрім суспільної номінації «Псевдонауковець року», він є лауреатом Державної премії в галузі науки і техніки. — Відчуваєте різницю? Його роботи, включаючи псевдонаукову «Теорію несилової взаємодії», що стала яблуком розбрату, як і належить, відрецензовані такими ж, як і він, ученими, рекомендовані до публікації вченими радами акредитованих міністерством наукових і освітніх установ. І на експертний висновок будь-яких п’ятьох фахівців про те, що його теорія є псевдонауковою, він із легкістю може відповісти, і відповість — експертним висновком за підписом таких самих, як і він, професорів, докторів і кандидатів наук. І, питається, як накажете суду вирішувати, хто божевільний, якщо обидві сторони одягнені в білі халати. Та й не суду це вирішувати.

Адже проблема не в самому Юрії Теслі. Проблема в системі, яка цих «Тесль» створює. Тій самій системі, до якої належить і Ірина Єгорченко, системі, яка без Єгорченко протягне, а ось без Тесль — ні. Системі, орієнтованій на підтримку процесу, на освоєння бюджетних коштів на науку й освіту, а не на результат. Ні Міністерство, ні університет імені Шевченка взагалі не цікавить ні зміст лекцій професора Теслі, ні зміст його наукових робіт — аби були витримані формальні ознаки: норми годин і кількість друкованих знаків. І навіть публічний скандал, що вибухнув задовго до судового процесу, не змусив начальство Юрія Теслі спробувати розібратися в ситуації, не говорячи вже про те, щоб хоча б на якийсь час усунути його від викладання. Я вже мовчу про повну відсутність реакції з боку його колег по університету. — За поодинокими винятками, професійне співтовариство в таких випадках у нас мовчить.

У понад десятиліття в Україні триває дискусія про реформу системи присудження вчених ступенів. Один із найрадикальніших поглядів — відмовитися від Вищої атестаційної комісії (ВАК), надавши університетам, як і на Заході, присуджувати наукові ступені самостійно. Мовляв, університети, зацікавлені в підтримці свого рейтингу і репутації, самі відсіюватимуть слабкі роботи, псевдонауку і плагіат. Відсутність будь-якої реакції на резонансну справу Теслі з боку керівництва Національного університету імені Шевченка краще за інші аргументи ілюструє повну незацікавленість українських вишів у підтримці будь-якої репутації, не говорячи вже про те, що пояснює відсутність українських вишів у світових рейтингах. Та й кому в ректорських кріслах ці рейтинги потрібні, якщо ні фінансування, ні навіть конкурс на вступ до цих вишів від них не залежить. Адже не мало не багато йдеться про провідний виш країни.

Отже, пробачте мою відвертість, у нині чинній в Україні системі наукової освіти не Тесля, а Єгорченко є зайвою ланкою, в українському розумінні «псевдонауковцем», нехай це й суперечить загальноприйнятому у світовій практиці значенню цього терміна і здоровому глузду. І якби Ірина Єгорченко працювала з Юрієм Теслею в одному університеті, як і у випадку з Тетяною Пархоменко, яка викрила Катерину Кириленко, не чекаючи рішення суду, з університету звільнили б не Теслю, а її. Просто для підтримки працездатності системи. Адже на кожному факультеті, на кожній кафедрі, я вже мовчу про міністерство і керівництво університетів, є як мінімум один Тесля, а ось Єгорченко — їх вважай що й немає. На жаль, наукове співтовариство як професійна корпорація у нас втратило здатність до самоочищення, як марно перекладати функцію діалізу на абсолютно не призначені для цього суди. Поки очищення української науки непокоїть лише правдошукачів-одинаків, за пасивної співучасті псевдонауковців мовчазної вченої більшості, надій на позитивні зміни в ній немає.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments