Менше пафосу, друзі!
«19-25.04.2019»
«Під найгарнішим хвостом павича ховається звичайнісінький курячий зад. Отже, менше пафосу, панове»
(с) Фаїна Раневська
З огляду на нібито наявні паралелі, фільм «Темні часи» зіграв з Україною поганий жарт. Передусім, з елітами, що перебувають при владі, і тими, що рвуться до влади, які навперебій почали ототожнювати себе з головним героєм. І головна проблема тут не в тому, про що вже щонайменше сотню разів до мене писали, що Черчілль — це ключ, який підходить до хронологічно строго відміряного Господом часу до строго одних конкретних дверей. У чому неодноразово переконалися самі англійці, іноді, як у Галліполі, з найкатастрофічнішими наслідками для країни. Річ тут ще й у тому, що для того, щоб стати другим Черчіллем, мало поводитися як актор, який зображує із себе Черчілля в єдиному переглянутому вами фільмі про Черчілля.
По-перше, ніхто з вас навіть віддалено не Гері Олдмен, зокрема і єдиний, хто, як йому здається, буцімто професійний актор. По-друге, тому що реальне життя дуже далеке від красивої екранної картинки, і для того, щоб зрушити з місця країну, що загрузла в непролазній апатії, насправді не досить прочитати одну (так само, як і сто) дуже пафосну промову. Зараз, на полі програної битви за президентське крісло, на Банковій переймаються запитанням, чому не спрацювали залізна воля і візантійська, в гарному сенсі, дипломатія Порошенка у протистоянні з Росією, Томос і безвіз, що стали основою виборчої кампанії. На жаль, реальне життя не історичні п’єси Шекспіра, хоч би яким епохальним нам здавався момент, що його переживає країна. «Цікавий час» обивателя радше лякає, тому не варто йому зайвий раз про нього нагадувати.
«Я вже й тоді проголосувала за Пороха і заразом за нього проголосувала б. Але я вже не можу. Виступає... Напиндючиться і руками своїми робить ото так». Це не з гуморески, це цілком реальний прослуханий мною персонаж. Персонаж із найпростішого народу, який сприймає події не через розум, тобто навіть не через потік негативу у ЗМІ, а через фільтр власних емоцій, і тому дуже чутливий до всілякої, тим паче регулярно повторюваної, фальші, що настирливо тиражується через всюдисущі електронні ЗМІ. Фільм про Черчілля знятий через багато років, і, ототожнюючи себе з цим історичним персонажем, не варто говорити про події і свої в них заслуги так, ніби ти оцінюєш їх з іншої епохи, збоку.
Історики часто міркували, що Гітлер недооцінив телебачення як засіб пропаганди. Не знаю, як Гітлер, але Черчіллю з відсутністю телебачення пощастило. Його пихатість, що межує з манією величі, пафос його виступів, очевидні колегам по істеблішменту (звідси й їхній скептицизм на його адресу) не настільки впадали у вічі, а тому і не так швидко набридли англійцям. Багато разів повторені з екрану, вони миттю підірвали б його авторитет. Пафос як риторичний прийом прийнятний, але у строго відміряній дозі і, як мовиться, строго за рецептом лікаря.
У чому ще магія Черчілля для нинішнього керівництва України, то це в тому, як вервечка Дебальцевих та Іловайськів (Дюнкерк, Сінгапур, Ель-Газала, Д’єп — лише найвідоміші з них), що роками переслідували його військовий кабінет (не кажучи вже про картки та інші «принади» війни), не підірвала його підтримки народом. Вині в цьому щоденні нацистські бомбардування, які допомагали англійцям концентруватися на головному, тоді як перша ж спокійна ніч у поєднанні з весняним теплом навели їх на думку, а чи не час і честь знати їхньому такому гарному під вогнем ворога вождеві. Великі люди обивателя стомлюють. Аби наважитися позбутися Черчілля, англійцям досить було просто виспатися одну-єдину ніч. Поки війна з Росією для більшості українців обмежується телевізором, Черчіллі їм не потрібні.
Отже, друзі, любіть Україну в собі, а не себе на чолі України. Ну і, менше ототожнюйте себе з історичними персонажами, аби нам не довелося продовжувати цю неприємну розмову, коли героєм чергового гучного фільму стане Юлій Цезар або, не дай Боже, Наполеон.
