А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Національна травма: чи пережили ми Голодомор?

8 грудня, 2016 - 11:47

Верховна Рада України закликала демократичні держави світу визнати Голодомор геноцидом українського народу. "За" проголосували 233 народних депутатів. Це вже друга спроба донести до світу всю глибину трагедії, яку пережив український народ. Знову ж таки слушне питання: а чи пережив? Адже минулого разу, коли новообраний президент Віктор Янукович запевняв світових бюрократів в тому, що "геноцид" – то занадто, мовляв голодували всі і не варто розкидатися гучними визначеннями, виділяючи з радянської людської маси якісь окремий український народ – ніхто, майже ніхто, не закрив рота кремлівській маріонетці. Не зібрався Майдан. Мільйони обурених громадян не вийшли на вулиці з вимогами до горе-президента поважати українців. Тільки купка відчайдухів щось намагалися довести про історичну пам'ять та культурний код. Те, що з 450 народних депутатів України тільки 233 голосують за те, щоб злочин було визнано – це повторення невизнання, або "напіввизнання" факту Голодомору в самій Україні.

Джеймс Мейсон, американський дослідник і автор «Дня» вважав, що Голодомор в Україні — це трагедія біблійного масштабу. На його думку саме тому "весь світ має визнати її геноцидом, який був відпрацьований тоталітарною владою, націленою на проект під назвою "Україна без українців". Мейсонові також належить сталий вираз "постгеноцидне суспільство", яким він описував сучасних українців. Він говорив, що "в результаті застосованих компартійно-радянським центром масових репресій проти українського народу, нація українська втратила консенсус щодо власної національної ідентичності, історії і культурних цінностей". Наслідки ми бачимо до сих пір. Питання історії, декомунізації, культурного відродження сприймаються більшістю українців і сьогодні наче щось другорядне. "Є – добре. Нема – той не треба. Навіщо зараз згадувати? Краще зосередитися на подоланні сьогоднішніх проблем". Скільки разів ми чули такі промовки? Скільки наших співвітчизників презирливо фиркають, коли мова заходить про мільйони закатованих? Переживши геноцид, суспільство - навіть та його частина яка шанує пам'ять про Голодомор - продовжує витісняти спільну травму. Це і є посгеноцид. Непережитий біль. Пам'ять про мільйони померлих, яка не може поєднати мільйони живих.

Є в мене професійне спостереження. Практикуючи психологічні консультації, я стикаюся з сімейними історіями своїх клієнтів чи не щодня. Рано чи пізно кожен з них розказує про родинну пам'ять, про бабусь, дідусів і підходить до теми репресій та голоду. Те, що я спостерігаю в цих молодих людях, проявляється як травма. Причому травма особиста. Люди, розповідаючи про своїх близьких, про ті історії та таємниці, які зберігаються в кожній українській родині, починають задихатися, червоніти, труситися та плакати так, наче жахіття сталося з ними самими. Біль, відраза, страх та горе – всі ці почуття, які мені демонструють мої клієнти, мають відношення до подій, яким вони не були свідками. Але почуття реальні. А це означає, що і події досі існують в нашій реальності. Я називаю це "постгеноцидний синдром". Ось що таке Голодомор для українців. Це особиста травма, яка передається наступним поколінням. І мучить, і болить. Чи ми пережили Голодомор? Навряд.

В психології пережита травма означає травму, що перероблена. Мова про трансформацію нестерпного болю в негативний досвід, позбавлений афекту. Пережити – означає звільнитися від нескінченного повторення травматизації, яке наступає кожен раз, коли травмуючі події нагадують про себе. В роботі з травмою потрібно визначити агресора і дати йому бій. В символічній формі, розуміючи що часи змінилися і жертва вже може за себе постояти, треба сказати кривднику: "Досить!". Що робити з травмою колективною? Теж саме. Дати відсіч агресорові, який вбивав мільйони, щоб збудувати "Україну без українців".

Одного визнання Голодомору на національному рівні вже недостатньо. Як і замало буде міжнародного визнання української національної трагедії геноцидом. Все це тільки констатація факту, який минув. Потрібно відстояти себе тут і тепер. Тільки тоді біль мине. Варто подумати про прийняття закону, який би карав за заперечення Голодомору. Потрібно сказати "досить" знущанню над загибеллю мільйонів. Тільки тоді ми переживемо колективну травму і вийдемо з неї переможцями.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments