«Народний», але не «почесний»?
Чому священик з волинського села Оконськ, який став легендою серед українських військових на сході, не отримав підтримки земляків?
Днями у містечку Маневичі відбулася сесія районної ради, на якій, серед інших питань, вибирали і кандидатуру для звання «Почесний громадянин району». Кандидатур було дві: колишнього керівника потужного підприємства, котрий уже на пенсії, і настоятеля храму УПЦ у селі Оконськ протоієрея Олександра Ланового. Ланового висували вже вдруге, торік звання почесного громадянина ухвалили дати керівнику державного лісгоспу, міцному господарнику. Кандидатуру отця Олександра і торік, і нині пропонувала голова профкому ДП «Волиньторф» Аліна Базарнова, пояснивши це тим, що господарники, керівники, директори і т.п. просто виконують свою роботу. А в умовах неогодошеної війни, з якою вже чотири роки живе Україна, важливо, на її думку, відзначати тих, хто безкорисно трудиться на благо суспільства (причому з самим Лановим вона досі не знайома особисто).
Було кілька турів голосування, в останній вийшов саме Лановий, але за нього проголосувало лише 17 депутатів, один бюлетень виявився порожнім і сім – проти. Оголосивши, як голова лічильної комісії, результат, Аліна Базарнова покинула зал засідань, написавши потім у соцмережі: «Роз'яснюю, чому покинула сьогодні сесійне засідання.Тому, що соромно. Соромно і прикро... Соромно, що у час, коли війна, у депутатському корпусі не знайшлося більшості голосів для підтримки капелана, волонтера та просто Людини - патріота, взірця порядності і щирої душі о. Олександра з Оконська. Шановні депутати, які проголосували "проти", мені вас не зрозуміти ні розумом, ні душею. Що ви скажете дітям, внукам, що ви робили, коли була війна»..». Зауважимо, що голосування було таємним, тобто навіть ймовірний вплив на волевиявлення депутатів не міг насправді завадити кожному проголосувати за совістю, а не за вказівкою: з бюлетнів же не знімали відбитки пальців, та й, врешті, і пальці депутатів не пхали у двері... Отож, наразі священик з Оконська і далі продовжує залишатися народним героєм, але не став почесним громадянином району.
Хто він? Настоятель древнього 300-літнього храму у селі Оконськ, котре завдяки йому стало відомим багатьом в Україні не як місцина унікальних джерел і ставків з фореллю, а й місцем, звідки українські військові чотири роки отримують вагому допомогу від волинян. Волонтером священик став влітку 2014-го, коли у другу хвилю мобілізації призвали його брата Романа. Він каже, що починав возити допомогу хлопцям ще на полігон у Миколаївській області, а потім і на передову. А потім Роман втрапив у полон (і був виставлений на відомий парад ганьби), і отець Олександр почав брати участь у визволенні полонених (причому свого брата він визволив уже 18-м), доводилося йому привозити зі сходу і тіла загиблих земляків. Бо так виходило, що, крім нього, того не було кому зробити. Були місяці, коли він і по чотири рази їздив на схід, і під «градами» був, і з-під Дебальцевого ледь вийшов разом з бійцями. Загалом на сході з вантажем допомоги він побував понад 20 разів. В Оконській школі, де викладає географію та християянську етику, облаштував музей АТО. Експонатами є і частини російської зброї (зокрема і забороненої Мінськом), і діти бачать, хто і чим воює на сході, в яких таких «військоторгах» можуть бути «придбані» ці речі. А у шкільній бібліотеці – стенд з позначками місць на Донеччині, де зі своєю гуманітарною місією побував священик, стенд виготовили учні. «Захисник Вітчизни», «За оборону рідної держави», «Патріот України»... Це перелік нагород від волонтерських організацій, які отримав Лановий, хоча він і досі не називає себе волонтером, а каже, що просто робить те, що говорить душа.
Про Ланового обширні тексти понаписували чи не всі волинські видання. Я ж написала тільки замітку про його 17-ту поїздку на схід. Коли возив дві тонни продуктів, запчастини, а також волинські новорічні ялинки, теплий одяг. «Торік він в українських військових бував і на Новий рік, і на Різдво, і на Водохреща, і бачив, як же хочеться людям свята навіть у таких фронтових умовах. Побували цього разу у Красногорівці, Мар’ їнці, Первомайську, Славному та інших місцях, де стоять наші солдати. Ялинки, звісно, стали справжнім святом і гостинцем з рідного дому. Загалом же священики благочиння зібрали 4 тонни продуктів, але наразі завіз отець Олександр половину, а з іншою партією допомоги вирушить на схід трохи пізніше. Найперше солдати просять домашніх продуктів. Тому возили м ясні закрутки, сало, перемелені горіхи з медом, волинську журавлину з медом, квашену капусту і т.д. А також і медикаменти». А через кілька бувально днів у виданні «ANNA news» з’явився, так би мовити, коментар на цю мою замітку: «Протоиерей Волынской епархии УПЦ МП Александр Лановой в свою семнадцатую поездку отвез украинским карателям в так называемую зону «АТО» 2 тонны продуктов. Об этом говорится в публикации журналистки Натальи Малимон, которая с особым усердием поддерживает карательную операцию против мирного населения русского Донбасса... В свою 17 поездку пособник террористов из УПЦ МП брал не только продукты, теплую одежду, пожертвованные прихожанами Маневицкого благочиния, но и волынские лесные елки. В прошлом году он у украинских военных бывал и на Новый год, и на Рождество, и на Крещение, и видел, как же хочется людям праздника даже в таких фронтовых условиях. Побывали на этот раз в Красногоровке, Марьинке, Первомайске и других местах, где стоят украинские каратели»...Цей «коментар» є і зараз в Інтернеті.
Ось так. Тут – «московський» піп, там – «український каратель».
У день, коли сесія районної ради сказала своє «фе» Лановому (а водночас одноголосно прийняла звернення до керуючого Волинською єпархією УПЦ з проханням того взяти участь в об’єднавчому соборі), у Маневичах вшановували творчий колектив «Маневицька сотня». І голова РДА Андрій Линдюк подякував самодіяльним артистам за їхню творчу підтримку українських військових, побажав їм частіше бувати там. А хто ж возив «Маневицьку сотню» на схід? Та той же отець Олександр Лановий...
"Воїна повинна забезпечувати держава, а не священик або волонтер. Я їжджу в зону АТО, щоб у бійців збереглося людське обличчя. Щоб вони були воїнами, але справедливими. В Євангелії, де говориться про Страшний Суд, Господь запитує: "Чи були ви людяні?". Я мрію так жити: допомагати нужденним, годувати голодних, підтримувати знедолених. Щоб Всевишній за кілька таких вчинків у житті мене помилував", - казав в одному з інтерв’ю Лановий.
