Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Наші Горобшества

«1—14.09.2017»
15 вересня, 2017 - 12:04
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Як про Україну в східного сусіда, у нас теж люблять багато і в подробицях розмірковувати про те, що не так улаштовано в Росії. На тлі російської агресії цілком зрозуміла практика. Коли б не одне з трьох великих літер «АЛЕ». — Для більшості це лише спосіб утвердитися у відчутті власної переваги над горезвісними путінськими 86 відсотками, замість того щоб вчасно розпізнати в росіянах ознаки тієї ж хвороби, вірусоносії якої нуртують і в нашій власній крові. Всупереч загальному упередженню, ці ознаки заховані набагато глибше, ніж очевидні симптоми. Це не лише георгіївські стрічки і «Путін, прийди!», це ще й агресивна ксенофобія, ні на чому, окрім неуцтва, не заснована претензія на монопольне володіння істиною, методом погроз і сили нав’язування всім навколо власних цінностей і поглядів на  світ. Не менш руйнівною для суспільства та держави, ніж поглинання путінським «русским миром», може виявитися і його українське дзеркальне відбиття, нехай і забарвлене в патріотичні кольори.

Називайте їх як хочете: традиціоналістами, неолуддитами, хунвейбінами, неонацистами, радикалами, мракобісами, скріпоносцями, або, як в епоху поголовного захоплення «Грою престолів» стало модно, «Горобцями», деякий відсоток громадян із радикально консервативними переконаннями наявний у суспільстві завжди. У звичайних обставинах мало помітні, в епоху кризи та радикальних змін вони стають спершу масовкою революції, але, через неприйняття будь-якої модернізації суспільства, з попутників швидко перетворюються на її могильників. Їх крайній консерватизм, втілений через пошук у будь-якій ситуації максимально простих відповідей і найкоротших шляхів, веде до підміни демократії (втім, як і будь-якої іншої політичної системи) охлократією — владою натовпу, до руйнування соціальних інститутів суспільства, загибелі держави або приходу до влади, як імунної реакції на загрозу хаосу, авторитарних і тоталітарних режимів.

Часто трапляється так — Китай епохи Культурної революції та сьогоднішня Росія тому приклад, — коли подібне мракобісся нав’язується авторитарними і тоталітарними режимами зверху, з метою чужими руками розправитися з опозицією, як найлегшим способом зміцнити власну владу. Втім, це двосічна зброя — захоплений безкарністю насильства натовп швидко стає некерованим, висуває власних «польових вождів», коли закінчуються призначені їм в жертву інтелігенти-опозиціонери, і все з більшою цікавістю задивляється на Владу, що спустила їх із ланцюга. Мао свого часу довелося, як Серсеї, підірвати свою «Велику септу» — він кинув на хунвейбінів армію, і тим із них, кому пощастило залишитися  живими, припало десятиріччями голіруч піднімати сільське господарство в найвіддаленіших куточках країни. Альтернативою тому був у дусі Культурної революції полпотівський геноцид в Камбоджі, що згубив за декілька років, перш ніж його зупинила інтервенція В’єтнаму, за різними оцінками від третини до двох п’ятих населення країни.

У чомусь схожа ситуація складається сьогодні в Росії. Ставка на маргіналізацію суспільного і політичного життя починає обертатися проти Кремля. Звертаючись до минулого у пошуках ідеологічної опори авторитарного режиму, кремлівські політтехнологи розбудили сторіччями дрімаючі сили — релігійний фундаменталізм, нацизм. Їх сповна задовольняло, коли спонсоровані безпосередньо або за підказкою Кремля тітушки залякували, били опозиційно налаштованих політиків, журналістів, діячів культури, спалювали їхні квартири або машини, а губернатори під тиском попів і «православних активістів» десь у глибинці час від часу забороняли вистави або концерти. Вони прихильно закривали очі, а часто і самі брали участь у переслідуваннях за національними, релігійними ознаками або статевою орієнтацією. Але із, здавалося б, рядового конфлікту довкола фільму «Матильда» (про роман останнього царя та балерини Кшесинської), виросла «Християнська держава» — православний аналог ISIS, а православні фанатики, чого ніколи ще не бувало, від погроз перейшли до терористичних актів. Міністр культури Росії Володимир Мединський  здивований — фільм, знятий за його особистого схвалення, повністю відповідає монархічним симпатіям російських властей, та і сам Путін за чуткою, що поволі роздувається зверху, як останній імператор, теж грішний, — волає про допомогу до Кремля. Але там на тлі стотисячної демонстрації супротивників фільму, що пройшла  в «культурній столиці Росії» Петербурзі, лише розводять руками. — Розбуджене стародавнє чудовисько робить свої перші самостійні кроки, але як із ним впоратися, російські власті вже не знають. Не ліберальна опозиція і західні санкції, а союз між релігійними мракобісами та російськими неонацистами, що скуштували в Україні смак людської крові, може, і, швидше за все, стане реальною загрозою путінському режиму, а, можливо, і самому існуванню Росії, якою її знаємо ми.

На цьому фоні скандал довкола погроз правих радикалів організаторам Львівського форуму, а також автору книги «Майя та її мами» Ларисі Денисенко, може комусь здатися дитячими іграми. Якби... Якби ці погрози організаторам Форуму не були б систематичними, якби їх автори на прикладі Бузини вже не показали власну здатність переходити від погроз до вбивств, якби в Україні задовго до Росії не горіли кінотеатри через те, що там показували не бажані маргінальній меншості фільми, якби з року в рік Марші рівності не нагадували б зрежисований супровід українських полонених Донецьком — під суворим конвоєм в оточенні фанатиків, що біснуються. Якби в «українській культурній столиці», як і в інших містах Західної України, з благословення місцевих властей уже декілька років не віддавали на відкуп церковникам школи, а київська прокуратура з подачі релігійних фундаменталістів не порушувала б кримінальні справи проти організаторів мистецьких виставок. Та що там місцеві власті, коли генерал СБУ в прямому ефірі центрального українського телеканалу може дозволяти собі антисемітські спічі, а міністр внутрішніх справ пригрів у своєму міністерстві озброєне формування неонацистів. — Практично повна відсутність реакції властей на дію радикалів, їх повна безкарність не лише за прилюдні погрози та пропаганду ксенофобії, але і за застосування сили, то хіба вони, як і в Росії, не свідчать про те, що не лише серед популістів і прокремлівської опозиції, але і в українській владі є сили, які використовують українських мракобісів як політичний інструмент.

Для когось сьогоднішня Росія — це привід утвердитися в своїй перевазі, в своїй європейськості. Для мене Росія — це, перш за все, можливість у природному середовищі спостерігати, до чого, якщо їх запустити, призводять хвороби, якими сьогодні страждає Україна. Це якщо ще не згадувати Росію як основне джерело експорту до України ідей і політтехнологій, які незважаючи на «майже війну», безкарно продовжують ввозити в нашу країну не лише всілякі Медведчуки, але і люди на кшталт Скоропадського/Бичкова, для яких, — в рівній мірі і тих і інших, — слово «євроінтегратор» є лайкою. Нехай ці хвороби у нас не так запущені, українська держава порівняно з Росією має в рази менший запас міцності — ослаблений імунітет, що перетворює нас на ідеальну жертву як для популізму, так і правого радикалізму. Те, що починалося як Революція Гідності, у будь-яку мить може перетворитися на свято охлократії. І, хто б у результаті не вийшов переможцем —  носії ідеології «русского» чи «украинского мира», як і Королівська Гавань під владою «Горобців», те, що залишиться від України, буде забарвлено не в жовто-блакитний або червоно-чорний, а в однаково сірий колір, що так тішить око Їх Горобшеств усіх епох і народів.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments