Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Не по Зеленському свитка

«19–24.03.2021»
25 березня, 2021 - 19:57

«Суміш університету з будинком Пшонки і із замахом на Версаль, але трошки недороблений і бюджетний». — Так відгукувалися про Банкову 11 у команді Зеленського через тиждень після його інавгурації (щоб бути точним, це цитата з інтерв’ю донині діючого заступника голови тоді ще Адміністрації президента Юрія Костюка «Новому часу» від 27 травня 2019 року). Для кварталівців, що тільки-но в’їхали в лігво поваленого «дракона»-Порошенка, будівля на Банковій уособлювала все, що вони обіцяли, а багато хто, вжившись у роль, а хтось і по наївності, щиро хотіли, залишити в минулому.

Лише через кілька місяців, освоївшись, переможці передумали передавати будівлю музею. І двох років не минуло, як ця, за їхнім визначенням, суміш «будинку Пшонки» з «недоробленою» «спробою Версаля» (насправді, сталінський ампір) під дружне іржання істориків архітектури та києвознавців у формулюванні офіційного паблік Офісу президента перетворилася на «пам’ятку архітектури кінця XIX — початку XX століття», більш того, на «недоторканний символ української державності». І кожного, хто наважився підняти на нього балончик з фарбою, тепер треба з усією строгістю української двоголової — з головами Авакова і Вовка — Феміди нещадно карати.

Для мене, як і для багатьох інших антипатиків Зеленського, вандалізм радикалів під час суботньої акції на підтримку Стерненка став поразкою протесту. На моїй пам’яті таке траплялося вже не раз. — 9 березня 2001 року (Україна без Кучми), грейдер і ланцюги в руках радикалів на Банковій 1 грудня 2013 року, підпал Офісу партії регіонів, що став для катів Януковича спусковим гачком кривавої лазні 18 лютого 2014 року, вибух гранати під Радою 31 серпня 2015 року... — Ці , як і багато інших подібних витівок радикалів, ще жодного разу не досягали декларованої ними мети, зате щоразу вони давали владі карт-бланш на силову відповідь. Хоч би в чому вона виражалася — водометах і снайперах, у кийках «Беркута», у свавіллі прокурорів і суддів...

І, що найгірше, вони давали владі необхідну для виправдання її неправових методів картинку. Картинку, як це й сталося після 20 березня, що дозволяє підмінити в інформаційному просторі обговорення причин протесту, — чи це корупція, чи це відсутність реформ, правове свавілля, політичні репресії — «захистом правопорядку і державних устоїв», що милують вухо обивателя. У випадку з суботнім протестом, розперезавшись, «захисники» своїми діями позбавили Стерненка (а з ним, що набагато гірше, і несправедливо звинувачених у справі Шеремета) статусу невинної жертви. І ось уже Антон Геращенко, як і ще одне пташеня Авакова, що випало з гнізда, Ківа, ніби вторячи голосам з Кремля, на адресу всіх без винятку тих, хто вийшов на Банкову, звинувачує: «Перед нами — український різновид націонал-соціалізму».

Про справжню роль Авакова в події минулої суботи — чому цього разу поліція надала радикалам повну свободу дій, хто насправді вже після закінчення протесту домалював на Офісі президента свастику — без сумніву, ми не дізнаємося ніколи. Хоч би що там нам здавалося, не всяка витівка радикалів є заздалегідь організованою провокацією силовиків. Хоч би що там було, незалежно від переслідуваних тимчасовим правителем з МВС цілей, події суботи були унікальним шансом з погляду комунікаційної стратегії Банкової. Шансом скористатися розчаруванням, обуренням діями радикалів частини опозиційно налаштованих активістів. Ще одним, скидається на те, що останнім, шансом, який Зеленський бездарно змарнував.

Парадокс, більша частина радикалів-протестувальників цієї суботи палила шини на Банковій і за Порошенка. Здавалося б, після закриття телеканалів і санкцій проти Медведчука, чого вони вимагали, але так і не дочекалися від п’ятого президента, після нових санкцій проти Росії, нарешті, після посилення позиції України на переговорах Мінської групи, наступний крок у створенні нового іміджу нинішнього Президента — налагодити двосторонній контакт з патріотично налаштованими активістами... Гаразд, вийти до натовпу це навряд чи, але Президент цілком міг хоча б наступного дня зустрітися з кількома активістами, обговорити з ними найболючіші для них теми — судову реформу, ситуацію навколо Стерненка й справи Шеремета, нарешті, запропонувати разом відмити стіни Офісу президента. Добре, що багато активістів були до цього готові, якщо озвучували цю ідею в соціальних мережах.

Там, де був реальний шанс налагодити контакт з вулицею, хоча б частково компенсувавши втрату рейтингу, політичні технологи Банкової розгледіли лише ще одну можливість звинуватити Порошенка. — Взяти випадково знайдений ними золотий самородок і забити ним цвях, що дошкуляв. Використавши як джерело натхнення події навколо штурму Конгресу, вони ініціювали присвячене суботнім подіям позачергове засідання Ради. Розраховуючи, вочевидь, що на цей сценарій купиться офіційний Вашингтон, що до цього дня засуджував політичні переслідування екс-президента... Усе було б добре, якби не прокляття «Кварталу». Щоразу, хоч би наскільки добрим здавався  початковий сценарій, кінцевий результат незмінно не тягне навіть на фарс.

За останні два роки таке траплялося вже не раз, талановита команда стратегів Зеленського за лічені години примудрилася втратити, здавалося б, очевидну перемогу. Замість кількох дорогоцінних відсотків рейтингу Зеленського, що витікають як пісок між пальцями, остаточно спалити мости. Справа тут навіть не в третьосортних піарниках із запасної обойми Януковича, що окопалися на Банковій. Цілком очікувано, і самому Президентові нова свитка патріота виявилася абсолютно не по плечу.

Газета: 
Новини партнерів