Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

(Не)запізніле читання

7 грудня, 2017 - 14:09

Мушу зізнатися – я читаю книги «Дня» не з часу їхньої появи, хоча 2002-го, коли з’явилася друком «перша ластівка» з бібліотеки «Дня» «Україна Incognita», і була вже студенткою. Тож тепер надолужую – поряд із новинками повертаюся до бестселерів минулих років. І от якраз недавно завершила «Війни і Мир, або Українці – поляки: брати/вороги, сусіди…». Цікаве відчуття – з одного боку я запізнилася з читанням на 13 років, а з іншого – ну дуже актуальні матеріали і про історичні витоки непорозумінь, і про свідчення дружби, і про сучасні суперечки через недовивчену спільну історію… І раз у нас зараз знову, м’яко кажучи, непорозуміння з польською стороною, то запізнилася читати цю книжку, виходить, не тільки я?

Хоч видання вже стало раритетом, раджу знайти його в бібліотеці (туди є ще сенс записуватися і ходити!) чи в електронному варіанті в магазині на сайті «Дня». Наприклад, мені багато в чому прояснила витоки непорозумінь козацької доби лаконічна і досить образна стаття Сергія Леп’явка «Обози на Південь». Ось її останнє речення: «Обози з припасами, які регулярно йшли на південні кордони Австрії та Московії, були частиною великої політики. Тому Австрія і Московія-Росія стали великими державами. Перша Річ Посполита із середини XVI до середини XVII ст. була однією з найбільших країн Європи, але вона не направляла обози з припасами до українських козаків і тому не витримала випробування Великим Кордоном. Вона завалилась під тягарем непосильних проблем, але українцям від цього легше не стало, бо «Польща впала і нас завалила».»

Тут же – не тільки захопливі статті істориків про окремі епізоди, постаті та цілі епохи, а й цікаве своїми життєвими деталями та спокійне за настроєм інтерв’ю з Юліушем Сенкевичем, онуком Генріка Сенкевича, вражаюча розмова з Ліною Костенко про «її» Польщу…

Дуже приємно було «зустрітися» на сторінках книги з моїм улюбленим викладачем Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (нині – Центральноукраїнського) Леонідом Куценком. На жаль, 22 грудня мине вже 11 років, як Леонід Васильович пішов із життя, але знаю, що в багатьох серцях про нього завжди житимуть теплі спогади. У книзі – його цікаві розвідки про дружбу Євгена Маланюка з польськими митцями. Дослідженням творчості «співця» «степової Еллади» Леонід Васильович займався захоплено і послідовно. Пригадалося, як розповідав нам на парах про приятелювання з сином Маланюка та те, як їздили з ним до Новоархангельська (колишнього Архангорода) і опікувалися справою встановлення погруддя митцю в селищі, де він народився…

Читати, звичайно, треба вчасно. Якби так зробила більшість нашого загалу чи хоча б ті, хто не полишає всі ці роки владні кабінети і кулуари, то, мабуть, не мали б ми зараз чергових загострень і воєн пам’яті. Та все ж, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. І ще – про послідовність. «День» цю книгу надрукував 2004-го (крім української – також і польською, до речі), і відтоді були підготовлені, опубліковані (і розкуплені) видання про відносини із нашим східним сусідом, і з південними… Редакція показала і проблемні питання, і точки зближення, які слід знати і пропрацьовувати на державному рівні. Тож треба більше дієвої підтримки – щоб ці книги якомога раніше потрапляли до «свого» читача і в столиці, і в будь-якому районному центрі нашої країни.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments