«Незручна» Коліївщина
Українські інтелектуали і політики ніколи не довіряли власному народу. Причиною того є не лише залежність від імперських догм, які окупували ментальний простір, не лише походження, яке диктувало зверхність, а й недовіра до себе самих. Все це залишилось до сьогодні. Насправді українське суспільство структуроване, і, незважаючи на кількасотлітню колоніальну історію, надто трагічну, щоб її забути, в кращій його частині ще достатньо здорового духу, який не дасть йому виродитись і перетворитись на здичавілу зграю. Жахливі картини майбутньої розправи над багатими – мародерство і самосуд – вочевидь навіяні автору недавнього допису Роману Скрипіну кічовими картинками Коліївщини, що колись були створені обома метрополіями – польською та російською. Погляд самого народу на Хмельниччину, Коліївщину та УПА далеко не такий песимістичний. Народ чітко відділяв розбишак та мародерів від борців за національне визволення. Країна козаків, без хлопа і пана – ось що таке українська національна ідея з поправками на сучасні реалії.
Коліївщина не була економічним повстанням. У ній не брали участі ні росіяни, ні поляки. Те саме стосується соціальної складової – українські селяни та передміщани, яких витіснили на маргінеси міського життя через відмову окатоличитись.
Не була Коліївщина і релігійною війною. Уніатів убивали лише тих, які воювали на боці поляків. То був конфлікт національних свідомостей, що визнавали навіть польські історики.
Плани очільників Коліївщини були звільнити всі етнічні землі України і створити Гетьманат. Крамольна ідея, яка ретушується досі тепер уже ліберальними істориками, бо вона досі надзвичайно приваблива і загрожує прогнилому світовому порядку. Учасників Коліївщини карали дуже жорстоко, натомість до кримінальних банд ставилися досить лояльно. Як згодом у сталінських концтаборах до звичайних злодіїв і вбивць. Політичних в’язнів знищували системно і методично.
Українці не схильні до економічних, а тим паче до релігійних повстань. Їм потрібні справедливість і свобода. Це довели обидва Майдани. Вони були політичними. Наступний Майдан буде вже національно-визвольним, коли для цього визріють сили, з’явиться україноцентрична еліта, вільна від колоніального спадку. Не ліва і не права, а демократична і безкомпромісна. Всі сили кинуті зараз на те, щоб задушити національно-культурне відродження, як внутрішні, так зовнішні. А криміналітет, як завжди, працюватиме на дискредитацію визвольних змагань. Разом із продажними інтелектуалами, які, по суті, вже зрівнялись із тітушками.
